Анастасія НОВАЦЬКА: «Поезія - моя стихія, спасіння від буденності та смутку»

15.02.2017 11:30
Анастасія Новацька – молода одеська поетеса. Автор ліричної збірки віршів «Вершина «Гордість». За фахом перекладач та вчитель англійської мови.Закінчила ЮНПУ ім.Ушинського, факультет іноземних мов. За фахом перекладач з англійської мови. Наразі вчитель англійської мови. Полюбляє  спілкування та розмови.  Пише вірші не лише українською та російською, а й англійською мовами.
 У 2016 році  стала лауреатом II ступеню в номінації «Співає душа моя про Україну» на українському літературному фестивалі «Відродження поезії». Номінант літературних премій «Поет року 2016» та «Наследие 2017». Публікується в українському  журналі «ТV парк». Також  в численних українських альманахах. Учасниця «Клубу поетів Чорноморки».
 Поезія для Анастасії Новацької  стала більше, ніж просто захоплення. Це її життя, стихія, її спасіння від буденності та смутку.
 У 2016 році, влітку, поетеса здійснила свою мрію, видала власну збірку віршів. Вона каже: « Вони довго лежали у моєму письмовому столі, та нарешті їх побачив світ. Це неперевершене відчуття, зробити те, чого бажав багато років!»
 
ЩО ТАКЕ ДЛЯ ТЕБЕ ЩАСТЯ?
 
Що таке для тебе щастя?
Скільки треба див тобі?
Неземних чи як у казці?
Чи лиш радощі земні?
 
Хочеш ти щоб твій коханий,
Йшов за тебе у бої?
Чи достатньо щоб на ранок,
Цілував вуста твої?
 
Хочеш пристрастно любити,
Задихатись лиш в любові?
Чи тобі достатньо жити,
І бажати лиш здоров’я?
 
Що для щастя треба мати,
Діамантів повний дім?
Чи достатньо тільки знати,
Що чекають в домі тім,
 
Чи достатньо, що є мати,
Надійне мамине плече,
Любити та про неї дбати,
Дивитись в радісне лице?
 
Свою кар’єру будувати,
Без ніжних дотиків родини?
Чи ніжки любі цілувати,
Своєї рідної дитини?
 
У небі все життя літати,
Лиш планувати мрії всі?
Чи спуститись та долати,
Все долати на землі?
 
Скільки треба тобі щастя?
Щоб життя все хтось любив?
Щоб було все як у казці?
Чи земних, звичайних див?..
 
ДО МАРСА
 
Из глаз полоса течёт у виска,
Но всё без эмоций, без фарса,
Была я тебе когда-то близка,
Теперь до тебя как до Марса,
 
И кажется даже, что ближе мне 
космос,
Кометы и звёзды мне ближе,
Пусть буду я звать тебя во весь 
голос,
Я тебя всё равно не увижу,
 
Солёный ручей течёт у виска,
Но без показухи, без фарса,
Я плачу о том, что была я близка,
Мне ближе дорога до Марса,
 
Пусть там млечный путь или 
чёрные дыры,
Я вселенных простор не боюсь,
Ведь ты не любил меня в этом
мире,
Но я изо всех сил держусь,
 
Я буду держаться как в битве 
войска,
Хоть знаю, что нет больше шанса,
Слеза не коснётся сегодня виска,
Слезе до виска как до Марса...
 
НЕДОСТОЙНЫЙ
 
Ты не достойный, точно знаю,
Пусть даже я ещё люблю,
Ты всем смеёшься, я - страдаю,
Ты убегаешь, я  - зову,
 
Ты недостоин, я то знаю,
И жаль, чудовище люблю,
Ты весь цветёшь, а я – сгораю,
Плывёшь ты смело, я тону,
 
Ты рыцарь мрака и запрета,
Ты любишь ложь и темноту,
Тебе хватает капли света,
А я тем светом лишь живу,
 
Ты всей любви моей начало,
Но ты начало лишь конца,
Меня одной тебе так мало,
А мне хватает лишь тебя,
 
Ты недостоин Солнца, Ветер!
Ты гонишь лучики тепла,
Я лишь твоя на этом свете,
Моим ты не был никогда,
 
Пусть недостоин, пусть я знаю,
Поверь, тебя я разлюблю,
Ведь ты, живя, лишь умираешь,
Но умирая, я - ЖИВУ!
 
 
ДЕНЬ ВСЕХ ЛЮБЯЩИХ 
СЕРДЕЦ
Волшебно, сказочно и нежно,
Когда приходит этот день,
В разгар зимы, холодной, снежной,
Когда вставать с постели лень,
 
Хоть за окном стоят морозы,
А сердцу очень горячо,
Надежды запах веют розы,
И рядом верное плечо,
 
Вино, конфеты, валентинки,
Тепло на смену февралю,
Пусть робко даже, пусть с запинкой,
Хотим услышать лишь «Люблю...»,
 
Сердец приятная мятежность,
Февральский снег нам покорён,
Сегодня чудный день и нежность,
Для всех, кто любит и влюблён,
 
В разгар зимы, холодной, снежной,
Любви двух любящих венец,
Рифмуем строчки, дарим нежность,
Мы в день всех любящих сердец...
Анастасія НОВАЦЬКА