Бірюзова весна

20.05.2018 15:38
Тетяна Безушко-Граб народилась  21 квітня 1980 року в маленькому містечку Дунаївці Хмельницької області.  Проживала і проживаю у смт Ярмолинці. Студентські роки пройшли у місті Кам’янець-Подільський, де закінчила два факультети – фізико-математичний та “Перепідготовки” за спеці-альністю “Практичний психолог”. Працювала вчителем інформатики у Ярмолинецькому технологічному ліцеї.
Писала з дитячих років. Усі яскраві враження виливались у прозу та поезію. Та найбільшими поштовхом для написання стало народження донечки Яринки. Заміжня. Маю трьох діток — донечка Настуня (15 років), Владик (5 років) та Яринка (2 роки).
Друкувалась у газетах “Вперед”, “Студентський мередіан”, “Дунаєвецький вісник”, “Сімей-на” та  у часописі “Ключ”, всеукраїнській газеті “Гарний настрій”. Також із моїми творами можна познайомитись на літературно-мистецькому порталі “Жінка-Українка” та на сайті  літературно-мистецького  й громадянсько-публіцистичного журналу “Золота пектораль”. 
Люблю гарну музику,  добру книгу, смачний чай, дитячий сміх та час на природі, обійми друзів та закохані очі. Усе це надихає та надає бажання жити і творити далі.
 
На вулиці потеплішало. Вчорашні заметілі та сніги поступались своїм місцем шматочкам торішньої трави, яка набиралась сили та неспішно, але вперто, проштовхувалась до сонечка. То там, то там на кущах бузку зявлялись смарагдові бруньки, вони мовби ще вагаючись заглядали у цю весну: «А може  не пора?», але день за днем сміливішали та розкривались, скидаючи із себе учорашню невпевненість. Із стріх повільно скапували крапельки — то бурульки оплакували господиню Зиму, бо ж  вона залишила їх напризволяще, на поталу весняному теплому сонечку, і тепер залишалось лиш тужити, дочиста вимиваючи заспані шибки будинків.  І хоч повітря ще не прогрілось, та усі так засумували за легкістю та свободою, що без вагань змінювали  гардероб та полишали шапки й шалики у закутку полиць. 
Влада теж уже давно мріяла скинути набридливу шапку, одягнути не нове, але зручне та невагоме  бірюзове пальто. До нього вона мала такі ж рукавички та берет. Тоді як вона їх одягала відчувала себе як не англійською королевою Єлизаветою, то хоча б Меган Маркл, яка з часом може її замінити. І обовязково змінити ті важкі зимові чобітки на легенькі весняні із квіточкою збоку та дзвінкими каблучками. От тоді і весь світ буде знати, як прекрасно жити, коли тобі двадцять, а на вулиці весна.
Сьогодні пару закінчились швидко, може на викладачів теж подіяла весняна атмосфера і вони розтанули, залишаючи після себе лише купу домашніх завдань. Та то таке, завдання будуть потім. А зараз - «Свободу попугаям!» і хто куди. У аудиторії уже за кілька хвилин лише вітер перебирав вчорашні конспекти, відшукуючи як же правильно розвязати задачу номер сорок три. Усіх інших — це вже не хвилювало. 
І Владу теж. Вона вже давно мріяла сходити до книгарні та обрати нову книгу до смаку. Через безліч занять. Додаткових та домашніх не могла собі цього дозволити, то сьогодні такий шанс, який рідко випадає, і ним потрібно скористатись.
Останньою замкнула двері аудиторії (вона ж староста), одягла пальто, а біля дзеркала ще раз поглянула, як то гарно, коли ти струнка і все тобі личить. 
А на вулиці так гарно, так тепло, що голова аж обертом йде від тієї запаморочливої свіжості та відчуття безмежного щастя й чогось нового. От так бігла-летіла на своїх бірюзових крилах до книгарні. Спочатку по Університетській, всміхаючись до сонечка, а потім по Ювілейній, уже заглядаючи на себе у вмитих вітринах маленьких магазинчиків та супермаркетів. Накінець, книгарня. От тут вона обожнювла проводити вільну хвилинку, хоч не завжди степендія дозволяла купити бажану книгу, але перегорнути, нанюхатись свіжої фарби, порозглядати ілюстрації та примітити щось на наступний раз, коли все-таки кошти дозволять. Та цього разу не так, Влада має у гаманці запаси, на книгу якраз вистачить.
І коли шанс придбати нову книгу був уже реальним, і через кілька хвилин уже можна було б заглибитись у світ прекрасний та чарівний, світ нової книги, вона розгубилась. 
«Ого, скільки нових книг, нових авторів?» - здивувалась.
– Вам щось допомогти, дівчино, - поцікавилась молода, певно, її віку продавчиня.
Влада відповіла: 
– Ні, я поки ще сама не знаю. Порозглядаю поки що.
Дівчина-продавчиня усміхнулась і відійшла, щоб не заважати.
От тут тобі і Джон Грін, якого вона так любить за його «Папрові міста», і Дара Корній, яку вона б читала і читала,аж до ночі,  і захопливі романи Кідрука, а ще нові — Віоліна Ситнік, і Таіс Золотковська, і Сергій Осока... і багато, багато. І палітурки такі гарні, і сторінки так пахнуть. Навіть трохи посмутніла: «Як же обрати ту одну, яка потрібна саме їй і саме зараз?». Не вмітила, як у книгарні рипнули двері, запросивши юнака.
 «Він, певно, на економіста вчиться»  – подумала. Бо все у продавчині якісь економінчні словники випитував та “Економіку бізнесу”. Розчарувалась, що вже не самау книжковому світі, що порушили її спокій. 
Обрала першу-ліппшу книгу із  серії «Теплі історії», розрахувалась та вийшла. Вирішила піти до парку, погрітись на сонечку та почитати. 
За спиною почула швидкі кроки і голос:
– Дівчино, дівчино!
“Не до мене. Хіба мало дівчат он йде. І спереду, і ззаду” - подумала та йшла далі.
– Дівчино у бірюзовому пальті!!! Ви рукавички у книгарні забулись, — почулось вже ближче.
Коло неї, простягуючи її згубу стояв той самий, певно, економіст, і пропікав своїм небесним поглядом. Бірюзовим... До рукавичок, берету та до серця.
Тетяна БЕЗУШКО-ГРАБ,
смт Ярмолинці