Бузкове щастя

07.07.2018 20:19
Оксана Загранюк, 37 років. Живе в невеликому містечку Ярмолинці, що на Хмельниччині. Заміжня. Має донечку Іринку (5 років). Нещодавно відкрила в собі талант писати невеличкі оповідання. Як роповідає пані Оксана: «Це стало для мене несподіванкою, адже  я ніколи «не писала» – навіть у школі... За фахом я – економіст, працюю бухгалтером в районній державній адміністрації (все своє життя мала справу з цифрами і «любила» їх). Зараз в мене є велика і дуже гарна мрія... І я відчуваю в собі багато сил! Вірю, що моє «Бузкове щастя», Вам сподобається. Я ЗНАЮ, що НЕ може не сподобатися те, що «йде» від душі, від серця, таке тепле, добре, сказане відверто...».
 
 
Ірина сьогодні прокинулася раніше звичайного. Вона була дуже схвильована після побаченого сновидіння. Ось уже вдруге за цей тиждень їй приснився один і той же сон… Як стоїть вона на березі річки. Тихо так… І тепло. Легенький вітерець, немов невагома шовкова хустинка, лагідно торкається її обличчя, оголених рук і ніг. Одягнена вона в літню білу сукню «в коліно», низом якої також «грається» той весняний вітерець. Вона себе чітко бачить – гарна така, молода дівчина з розпущеним довгим чорним волоссям, що аж виблискує на сонці. Обличчя біле з правильними рисами – чорні брови, карі очі – ну все, як у тій українській народній пісні… Стоїть вона неподалік великого куща бузку, який дуже вигідно вирізняється з поміж усіх інших дерев та кущів – святковий такий, вбраний в свій найкращий весняний костюм ніжно бузкового кольору. Іринка дивиться на цю красу – не може налюбуватися! Уві сні відчуває, як пахне той бузок… То дуже п’янкий аромат, який ні з чим не сплутаєш. І чим більше вона насолоджується тим ароматом – тим більше і більше вабить до себе отой неповторний (на фоні всієї іншої зелені) кущик. Вона підходить ближче, схиляє до себе гілку і нюхає ті пахощі. Придивляється – а на тому суцвітті бузку – багато квіточок по п’ять пелюсток – «купа щастя»… Вона з того покоління, що коли в дитинстві знаходили серед квіточок бузку квітки по п’ять пелюсточок, то вважали їх «щастям», – і необхідно було обов’язково їх з’їсти (думаю багато хто знає, про що я пишу). Дівчина, побачивши таке, зриває цю гілочку і йде з нею до дерев’яного місточка, що немов поясок, оперізує річку. Сонце все нижче спускається додолу, даруючи своє яскраво-оранжеве світло. Річка тихенько дзюрчить, а Іринка ступає на старенький місток – обережно так – крок за кроком минає дерев’яні дощечки, з яких він споруджений. На мить задивляється у воду – чисту, прозору, а потім знов повертає голову до іншого берега… Аж тут перед нею з’являється силует красивого хлопця – високий, стрункий, одягнений в білу футболку і голубі джинси. І тут раптом все застеляє туман – і картинка того чудового сну пропадає…
І знову дівчина не встигла роздивитися обличчя того незнайомця. Не запам’яталося нічого, окрім короткого русявого волосся. Вона вже сьогодні знала, що сон скоро минеться – і вже подумала, що потрібно заглянути йому в очі… Але все. Сон, як і раніше, на самому цікавому місці скінчився. Вона все так явно бачила, ніби дивилася романтичний фільм про кохання з нею ж самою в головній ролі.
Стривожена після такого сну глянула на годинник, що висів на стіні навпроти її ліжка. Шоста година ранку – ще так рано! Але засинати їй знов не хотілося – різні думки вже лізли в її голову... Якесь дивне хвилювання не покидало її. Глянула у вікно – а там гарний сонячний день! Миттю зістрибнула з ліжка, направляючись на балкон, і на ходу одягала свій улюблений домашній халатик. Так вона робила щоранку – виходила на балкон, підносила руки вгору, повертаючи долоні в різні сторони – ніби торкалася повітря, і передбачала, наскільки сьогодні буде тепла погода. «Так, сьогодні буде гарний день», – подумала вона і з гарним настроєм повернулася в кімнату. Прогноз Іринки показав гарну, занадто теплу погоду, як для травневого ранку. Згадала, що вчора було навіть жарко. Відкрила шафу і її погляд спинився на білій сукні – ну майже такій, як у її сні… Вона її купила ще наприкінці минулого літа на розпродажі в магазині модного молодіжного одягу. І вона так і ні разу її не одягнула, бо тоді раптово зіпсувалася жарка літня погода, почалися дощі й на вулиці стало прохолодно, особливо зранку. Тобто сукня чекала на «свій вихід» майже рік. Дівчина вирішила її сьогодні одягнути. Хутко зібралась, підфарбувалась, розчесала своє гарне волосся, взула улюблені туфлі червоного кольору і взяла такого ж кольору сумку, ще раз глянула на себе у дзеркало, весело усміхнулась, підморгнула своєму зображенню і задоволена вийшла за двері своєї квартири.
Вона сьогодні, як і щоранку, йшла на роботу. Але сьогодні не поспішала – в неї було вдосталь часу, тому вона розглядала все навкруги. Вгорі блакитне небо без жодної хмаринки. В ряд «вишикувані» вздовж тротуару дерева аж буяють своєю зеленню. Пташки виспівують. Все дуже гарно! Природа вже давно прокинулась і жила своїм життям у великому місті. Прокинулась не тільки природа – прокинулось все і всі: на вулицях рідного міста було вже багато транспорту, люди поспішали у своїх справах. Всі заклопотані. Діти йшли до школи, задоволені, що скоро вже будуть літні канікули. Дівчина йшла, з цікавістю дивилася на всіх, намагаючись прочитати їхні думки, або вгадати, хто куди поспішає.
Так непомітно для себе вона дійшла до тролейбусної зупинки. Її погляд спинився на тамтешньому магазинчику квітів. Саме в цей момент продавчиня квітів заносила до магазину відро зі свіжим бузком – того самого ніжно бузкового кольору з Іринчиного сну… Ірина аж затамувала подих… І вирішила купити собі такий букет. Поставить його у вазу на роботі – і цілий день дивитиметься на цю красу і буде насолоджуватися цим вишуканим природнім ароматом. Вона купила три великих гілочки того бузку і задоволена пішла далі, вирішивши, що сьогодні пройдеться пішки, не буде псувати свій гарний настрій у переповненому жаркому і не дуже чистому громадському транспорті. Вона глянула на свої квіти, понюхала їх і стала на ходу їх роздивлятися, поглядом шукаючи в букеті «щастя». Не опам’яталася, як опинилася на переході вулиці. І, втративши пильність, ступала вже крок за кроком на дорогу. Аж тут раптом голосно заскрипіли гальма машини. Дякувати Богові, що водій встиг вчасно загальмувати!.. Авто зупинилось перед самою Іриною. Дівчина так налякалась, що з переляку почала лаятись на водія. Але підвівши голову, і глянувши на нього, оніміла… Перед нею стояв той самий гарний парубок з її сну. Вона це зразу ж зрозуміла… А він, добряче злякавшись, що ледь не збив дівчину, підбіг до неї, запитав чи все в порядку, позбирав квіти, що безпорадно лежали на асфальті, передав їх Іринці. Переконався, що з нею все гаразд, і зніяковіло запропонував ввечері після роботи зустрітися і посидіти десь за чашечкою кави (ну, в якості «принести свої вибачення» за інцидент). Дівчина зрозуміла, що вона йому сподобалася. І якщо зізнатися чесно – то він їй також дуже симпатизував… Вона несміливо продиктувала йому свій номер телефону і вже замріяна крокувала далі на роботу.
Вона весь день згадувала події цього ранку. В деталях перебирала все в пам’яті, ніби складала свою картинку-пазл. Згадувала свої відчуття – такі радісні, яскраві… В одну мить навіть агресивні – але то була лише маленька мить… І знову – радість, трохи нерішучості, відчуття щастя! Все було так живо… І все це відбувалось з нею… В голові промайнуло: «А може це був не просто сон?..» Вона сама собі не вірила. Після роботи вона йшла окрилена і щаслива… І загадкова така… Йшла на своє побачення…
Ну от і все. Від себе додам, що Ірина разом із Дмитром (так звати того незнайомця) через місяць після свого несподіваного знайомства одружилися і живуть щасливо вже більш як десять років. Народили двох діток – Ромчика і Софійку. Але Іринка дуже часто згадує сон про своє «бузкове щастя»… Їй він більше не снився з того часу. А навіщо? Він і так став її реальністю! А Дмитро щороку навесні дарує їй букети бузку її улюбленого ніжно бузкового кольору…
Оксана ЗАГРАНЮК