Диво, народжене пензликом. Людмила Шостацька

04.11.2018 13:58
 
Розмова піде про дуже гарну україночку, якій судилося знайти свою долю за межами України. Дівчинка від роду мала неперевершену зовнішність. Була схожа на свою маму. Чорнява, струнка, з чорними, як терен очима. Білесеньке личко підкреслювало особливу красу цієї дівчини. Жила в обласному центрі, частенько їздила в село за 30 кілометрів, де залишились хатинка маминих батьків. Дівчина мала дуже гарний хист до малювання. Але чомусь до художньої школи її не віддали. Мати вирішила за неї: «Оксана піде на роботу у швейний цех!», - як вона. Так і сталося. Життя склалося за стандартом: робота, заміжжя. Вийшла дівчина за хлопця із сусіднього села, що поряд з бабусиним. Згодом народився Артемко. Проте творчість молодій жіночці не давала спокою. Вона чимось була схожа на відому нашу співвітчизницю Катерину Білокур. Думки її були зайняті весь час малюванням. Робота швачки…То було не її. Усі, хто був поряд її в цьому не підтримували. Довелось улюбленою справою займатися крадькома. Не знаю як це сталося, на шляху зустрівся зрілий художник, який помітив її здібність до малювання і вирішив допомогти. Митець поділився своїми знаннями й Оксана жадібно, на льоту схоплювала усе нове про малюнок. Малювала дуже гарні картини, в яких уміло поєднувались і майстерність, і душа.
Якось вона вирішила поїхати до столиці. Пішла зі своїми роботами на Андріївський узвіз. В очі зразу ж кинувся якийсь особливий, незвичайний стиль самобутньої художниці. До Оксани підійшла жінка, яка зробила їй дуже вигідну пропозицію. І Оксана не змогла від неї відмовитися жодним чином. Вона так любила малювати, що чоловік її почав ревнувати до творчості. Їх союз розпався, можливо і з цієї
причини. Мама доглядала Артемка, а молода художниця поїхала до Франції малювати. З нею поїхала її підприємлива нова знайома. Жінка, маючи сама нахил до творчості, шукала талановитих людей і за плату допомагала їм вирішувати творчі питання. В даному випадку – вона зробила документи на Францію, там організувала житло. Пробули вони разом у модній країні три місяці. Це – були найкращі дні в Оксаниному житті. Вона мала змогу повністю віддатися творчості. Її супутниця приймала замовлення, а вона малювала. Французи оцінили талант цієї, закоханої у творчість, художниці. Можна сказати, що за її роботами ставали в чергу. Вона мала велику насолоду від створення нових полотен, працювала вдень і вночі. Одержала визнання і непогану платню за талант. Її покровителька мала з того двадцять відсотків доходу.
Оксана повернулась в Україну, а в Франції залишився таємно закоханий поціновувач її таланту.
Наступного разу, коли вона поїхала знову до Франції, той зробив їй пропозицію. Звичайно, до Оксани він вже мав сімейну історію. Молода жінка відповіла взаємністю. Тут на першому місці – кохання. Не можливості, не перспективи.
Я декілька разів бачила цих закоханих. І як вони світяться від кохання. Це – саме ті половинки, які зуміли себе знайти.
Вона з Артемом переїхали до французького чоловіка. У них розпочалось нове життя. Проте Артем у Франції не прижився. Бувши школярем, він дуже сумував за своєю школою, друзями. І одного разу він заявив, що не може без України. Він сказав мамі, що якщо та не відправить його назад, то він пішки піде до України. Так Артем знову опинився у рідному місті. Виріс хлопець з бабусею. Він дуже вихований і дуже вродливий, схожий на маму.
Спільних дітей Оксана і П’єр не мають. Живуть вони дружно, закохані як у перший день. Оксана, крім творчості, працює в крамниці. Їй пощастило, що чоловік володів російською мовою, жодних труднощів у спілкуванні не було. Зараз чоловік вивчає українську мову. Теща аж світиться від щастя, коли він їй
телефонує і вітається «Здоровенькі були!» І взагалі цей француз поважає нашу культуру і традиції. Бачила його на Великдень у церкві. Здається, коли співали «Христос Воскрес» він відчув усю велич свята краще від нас. Він наспівував, пританцьовував в такт співу. І це було дуже зворушливо. Бачила їх на провідну неділю на цвинтарі на могилі Оксаниного тата. А з якою повагою цей чоловік відносився до наших традицій!
Нашого цвіту – по всьому світу. Це – саме про красуню-українку, талановиту жінку, закохану у свою справу.
Жаль, що знайти себе в Україні їй не пощастило.
Людмила ШОСТАЦЬКА