Гроші на бочку!

03.03.2016 22:08

Вранішньою росою на чолі Федора виступала вчорашня горілка. Немов розпечена лава вулкана в хаті лементувала Варка.

-І невже ти думаєш, що я буду мовчати і спокійно дивитись, як ти день при дні дудлиш ту бридку самогоняру? А дзуськи! В хаті хоч шаром покоти, грошей у нас, як у жаби пір`я, а ти все сліпи свої заливаєш та боки вилежуєш в сіні на горищі! Хоч би вже на яйцях там лежав. То толк би якийсь був з того: курчата вилупилися б, хай який-небудь прибуток був у господарстві!

 - Ну, ну,  розкрила рота, як ворота. А де я ту роботу знайду? Хіба не бачиш яка кругом безробітня?

 - Другі чоловіки бізнесами займаються, за кордони їздять, вертяться-крутяться по базарах і бариші мають великі. Тож і сім`ї їхні живуть на широку ногу. А ти – бовдур бовдурем! Ні на що не здатний! Хіба що лупити картами в підкидного дурня день при дні із таким же сусідом лежебокою, як ти сам! Та хоча б у рекет вже подався на тих багатіїв-здирщиків, чи що, - сплюнула нарешті Варка, і гримнула дверима так, що аж штукатурка посипалася. За мить продовжувала вже  лаяти на всі заставки на подвір`ї, щоб вразі чого легше було втекти…

 Останні слова допекли Федора до живих печінок. Бо вхопив порожню пляшку і пожбурив нею через відкрите вікно у свою преподобну. Мало що не вцілив. А варто було, бо задовбала. Хоча…-  почухав лису, мов бубон голову Федір, - клята відьма права. Краще жінка сварлива, ніж дурна, ач примушує все-таки мізками поворушити. Дійсно, хіба він гірший за інших?  Та я! – вдарив сам себе  у випнуті груди Федір і тут же осікся, -… А що я можу? Ні до чого в мене руки не лежать… І де ж ту роботу знайти, щоб жінка не пиляла? А може б дійсно в рекет податися? Тепер це вигідно: і руки не болітимуть, і гроші можна вичісувати із тих бізнесменів, як з баранів вовну…

Від такої уяви Федорові очі радо пожвавішали і заблищали, як дві калюжі дьогтю. І тут же посмутнішали. Бо кого ж візьмеш «на приціл», коли у тих бізнесменів  охорона вовча та ще й з собацюрами?.. Довго сидів, похнюпившись. Коли це враз, наче блискавка сяйнула по мізках. О! Є  кандидатура в найлегшому варіанті – Сонька! Цю «бізнесменшу» можна брати «за жабри» голими руками! Перед очима постала повнотіла, котру за три дні возом не об`їдеш - самогонщиця Сонька. Вона такий «фірменний завод» у своїй хаті відкрила, такі контакти зуміла навести десь там у місті, що горілку туди ящиками возить. Отак, має собі кобилку, і,  як тільки півні заспівають, без всякого там « стісненія» - на віз й уперед. Грошей у неї – кури не клюють!

  Ну, що ж – Сонька, так Сонька. Недовго думаючи та гадаючи, відшукав на горищі стару дерев`яну рушницю, (її він колись відібрав  у дітлахів, щоб більше не «пулькали» з неї на нього  з-за штахет, коли вештався попід тинами п`яненьким). От і пригодиться тепер на добре  йому діло, бо де ж на  справжню гроші знайдеш? А цю  слід лише   підправити, підфарбувати і для косоокої, підсліпуватої Соньки і така зійде. Знайшов і жінчині старі, чорні колготи. Дарма що з діркою, якраз, мов по замовленню - для рота. « Може ще й заодно первачка її сьорбну,-  радо подумав,  вдоволено вишкіривши у ту дірку перед дзеркалом свої передні, мов клавіші роялю зубиська. - Отож, була, не була! Хто по морю плавав, тому й калюжа не страшна!» І як тільки сутеніло, подався « на діло».

  Застукав Соньку в літній кухні у «процесі» роботи. Та саме підкидала дровець під величезні два котли, з яких виходили химерно покручені труби. Все парувало, пихтіло, булькало і капало, капало!..  На мить Федір аж замилувався. Вже й розкрив було рота,  щоб спитатись в молодиці чи сама «сконструювала»  таку дивну машинерію?..  Але тут же згадав за чим прийшов, прокашлявся і націлив « рушницю», що витріщила на Соньку дві трубки, мов порожні, безумні очі маніяка. Хриплим  басом гаркнув:

-  Гроші на бочку!

З переляку Соньчині очі полізли на лоба. Лице закам`яніло, а густа на ньому штукатурка погрожувала розтріскатися, (скільки пам`ятає її -  штукатурилася, бо все марила заміж вискочити). Мить Сонька стояла, як вкопана, а потім враз закрутилася дзигою і невдовзі у Федоровій кишені було повно грошей. Що ж кінець діло хвалить.

- Будеш тепер мені віддавати щоразу від своєї виручки двадцять п`ять процентів, не то порішу…- грізно пригрозив. Сонька перелякано кивнула головою. Федір було рушив до виходу, але обернувся і ще раз глянув на ті красені-котли. А горілочка по трубочках з них у банки: кап-кап…кап-кап… Ну прямо-таки біострумами штрика то в серце, то в шлунок… Ну, як піти, коли ось так гарно капає?.. А Сонька, хоч і тряслася ще мов груша, а думку  Федорову перехопила. Мить – і гранчака піднесла. А хай їй грець, яка гарна та пишна молодиця: он білі груди, мов парне тісто вивалюються з-за пазухи. Ласо облизався. Недарма кажуть: хміль вдаряє в голову, а біс в ребро…Та тільки-но Федір саме зібрався переорати своїм «плугом» перезрілу  Соньчину « нивку», як  двері з гуркотом відчинилися, і на порозі, важко дихаючи, мов сам землетрус з`явилася Варка .

 Вмить шулікою налетіла на невірного і з усього розмаху п `ятірнею здерла з його упрілої фізіономії свої колготи. Сонька ахнула і запалала в гніві,  як купа хворосту.

 - А я то думаю, навіщо він приміряє перед дзеркалом на свою пику мої колготи, а він, бач, Соньку, мою давню подругу вирішив спокусити! Мало того що нероба, п`яничка, він ще й…. Тут пішов набір вишуканих фраз, яких просто не витримає моє перо. І від яких Федір, хутенько затягнувши ремінь на своїх штанах, хотів прошмигнути в двері, але, на превеликий жаль, це йому це не вдалося, бо Варка, вхопивши рогач, який, мов  на    замовлення стояв напоготові біля котла, так шпигонула у відоме всім  м`яке місце, що чолов`яга  миттю опинився з протилежного боку. Дві жінки,  мов розлючені пантери накидалися на нього з обох сторін, а він в гарячці ніяк не міг придумати стратегічний план втечі. Врешті-решт, уявивши себе барсом, вирішив переплигнути через крайній котел. Це було б найбезпечнішим маневром. І таким чином, з розгону ногою вибивши вікно, можна  було б опинитися на довгожданій волі. Все так би й сталось… якби  Федір у «польоті» не зачепив ногою отой злощасний котел та не зірвав кришку… Пара клубами повалила поміж його бідні ноги. І сердешний чолов`яга, все ж таки, виваливши ними вікно, здійснив свій план… Але…

  - Ой-ой-ой, ні на що я тепер, мабуть, вже  не здатний…- тоскно завивав  і  тихенько приплакував  Федір, чвалаючи городами додому врозкарач…

 

                                                       

                                                                           Зоя Стрихарчук