ІРИНА МЕДВЕДЕНКО – ПОЕТЕСА, ЩО ЗІ СЛІВ СТВОРЮЄ СПРАВЖНІЙ ДЖАЗ

16.02.2016 16:32

Хай сьогодні у тебе буде яскравого кольору голос,
нехай він залишається назавжди у віршових моїх рядках-

не страшний моєму волоссю і пальцям новоявлений хронос,
коли плечі стискає ніжно твоя рука.

У наш час багато людей говорять, що вони пишуть поезію і прозу, пишуть для душі, мають свої пабліки, платять гроші, щоб друкуватися в інших, намагаються заповнити весь онлайн-простір. Та як писав Костянтин Кушнер: «Сучасний письменник не той, кого шанують, а той, кого ще і читають».

Не так давно я мав змогу у цьому переконатися, познайомившись з сучасною, молодою, цікавою, перспективною письменницею з Києва під псевдонімом Iren Konst. І я охоче поділюсь її історією з вами. Можливо, комусь вона здаватиметься доволі простою, але  наполегливо раджу зазирнути на її паблік в соціальній мережі https://vk.com/iren__konst, тоді ви зрозумієте, що я мав на увазі. Отож, як кажуть, з перших уст.

–       Доброго дня, пані Ірино. Розкажіть нашим читачам трішки про себе.

–       Народилася я у найзвичайнісінькій сім'ї в невеликому містечку, що на Черкащині, хоча зараз живу не там. Батьки у мене звичайні люди, довели трохи до пуття, тепер займаються меншою сестрою, а я на своїх хлібах. Поруч зі мною моя поезія – як розрада в ці сірі будні.

–       У наш час люди присвячують своє життя різним речам: хтось грає в гурту, а хтось затятий колекціонер, чому саме поезія, Ірино? Що стало поштовхом?

–       О, чомусь я люблю це запитання, хоча відповідь доволі проста. Одного ранку, років 5 чи 6 назад, я прокинулася і в голові була купа думок, які мені хотілося привести до ладу. Вийшло це у мене за допомогою паперу і олівця, щось на зразок есеїв,  але писала їх недовго. Один знайомий, прочитавши їх, сказав: «Чому б тобі не спробувати заримувати ці рядки?» - і я спробувала, що і роблю до цього дня.

Ірина Медведенко називає себе сучасником, а з її слів це означає,  що така людина відображає світ, в якому живе, оскільки складно писати про минувшину, не показавши її через призму сучасності. І неважливо, які теми зачіпає автор, головне, що вони завжди «в духе времени».

«Щодо сучасної поезії, яка особливо близька мені, – говорить поетеса, – багато хто вважає, що вона стала попсовою. Не думаю, що це мінус. Творчість просто підлаштована під нас самих, але я не говорю зараз про графоманство».

–       Про що був перший вірш? Які емоції бурлили у вашій свідомості під час його написання і які відчуття були після закінчення?

–       Ох, дайте пригадати… Точно пам'ятаю, що він був досить примітивний і навіть трохи дитячий, та, звичайно, про кохання. Мені тоді подобався хлопець, який не відповідав взаємністю, хоча насправді я йому подобалася, як виявилося пізніше. До сліз банальна історія (посміхається Ірина), а що я відчула після закінчення? Мабуть, заспокоєння чи як точніше це назвати… Я завжди відчуваю щось подібне, коли дописую останній рядок.

Вагомих чинників у своїй творчості поетеса не знаходить. «Обставини… я би сказала так, інколи ходиш, робиш щось своє і відчуваєш, що в голові крутиться якесь речення, зазвичай це  перший рядок поезії, – говорить дівчина, – сідаєш записати і почалося. Одним словом, це може статися будь-коли».

Ірина з перервами пише уже 5 років. Довгий час свої поезії  тримала «в столі». Та все таємне рано чи пізно стає явним. І ось настав час її творінням показатися світу. Тут можна побачити вірші, як на українській так і на російській мовах. «Багато на що впливає коло спілкування, – говорить вона, – певний час я тісно спілкувалася з людьми, що розмовляють на російській, звідти і вірші. Та зараз я рада, що у мене стало краще виходити саме рідною мовою».

–       Що змінилося за весь цей час, що Ви пишете, окрім мови?

–       Думаю з кожним віршем я росту та змінююсь. Моя поезія теж росте – і це найголовніше, бо коли ріст зупиниться, значить потрібно буде зав'язувати і з творчістю.

–       Ну, звичайно, не можу, що б не спитати про ваш паблік в соціальній мережі Vkontakte «Iren Konst пише», це вже остаточна назва чи як? Вона включає всі ваші переживання?

–       Мої переживання у самій поезії. А назва досить проста: псевдонім + слово «пише», бо я ж таки дійсно намагаюся писати, – сміється дівчина.

Як виявилося, сам псевдонім досить легко розшифровується: Iren – Ірина, а Konst – скорочення від Костянтинівна.

–       На які теми полюбляєте писати? Звідки найчастіше черпаєте натхнення?

–       Теми банальні, як на мене, але я велосипед уже не придумаю (посміхається). Інша справа, що в кожній поезії є якісь нюанси, тобто загальна тема досить проста – це стосунки між людьми, зазвичай між чоловіком та жінкою, але є свої варіації. Воно саме якось приходить в голову, осідає там і лоскоче мене із середини, поки я не сяду писати. Наприклад, якось вийшла до магазину, був пасмурний ранок, навпроти йшов чоловік із великою чорною парасолькою. Я прийшла додому і написала про це поезію, тоді ще на російській.

–       Що скажете про свою лірику? Кому її присвячуєте, адже більшість інтимної звернена до нього: «Ты так мало и ты – так много». Чи це просто такий собі літературний образ?

–       О, Сергію, Ви відшукали поезію, написану років 3 тому. Раніше писала виключно про себе, про те, що пережила. Зараз люблю вигадувати історії сама, хоча доля мого там все-таки залишається, бо я ж не можу написати про те, чого не можу відчути. Можливо, через більший життєвий досвід, ніж 3 роки назад, а тому я все частіше пишу про ті ситуації, які можу уявити і в реальному житті.

–       На скільки відомо, поети досить своєрідно сприймають світ навколо, а Ви, Ірино, вірите в кохання з першого погляду? Чи справді «Любов приходить тільки раз»?

–       Вони ДУЖЕ своєрідно сприймають світ. У школі мене часто не розуміли. Через це  думаю мала проблеми з хлопцями (сміється). Хоча я не жалкую про це. Зараз я дуже сформована особистість, яка може полюбити по-справжньому, а не по-дитячому чи підлітковому. І так, я вважаю, що любов приходить тільки раз. Справжня. Все інше – то може бути симпатія, самообман, звичка – називайте це, як вам зручніше.

Сучасна поезія, на думку молодої поетеси, немає роздутого пафосу, тому вона зачасту називає свої вірші «розповідями у віршах»,  її творіння не завуальовані складними тропами чи фігурами, вони такі, які є.

–       Публікувались десь раніше? Можливо, інтернет-видання?

–       Щодо публікацій поки не хочу говорити, щоб не наврочити. Якщо все буде добре, я вам пізніше розповім. Але крім пабліка маю ще свій маленький сайт, де теж розмітила  поезію і трішки інформації про себе: https://irinamedvedenko.wix.com/modernpoetr

–       Кого із сучасників читаєте? Маєте своїх кумирів?

–       Не те, щоб кумирів, але є люди, на яких хочеться рівнятися. Не копіювати їх, а саме черпати у них досвід. А ще я люблю читати таких же маловідомих, як і я. Обмінюватися з ними думками, слухати критику.

–       Які плани на майбутнє стосовно вашої творчості?

–       Помріяти з вами чи реально дивитися на речі? Для початку, хотілося б надрукувати авторську збірку, думаю, для цього матеріалу вистачить. А взагалі – я просто пишу і насамперед для себе та своїх близьких. Але той факт, що є люди, яким подобається моя творчість, дуже надихає. Вдячна їм за це.

–       Щоб Ви порадили людям, які тільки починають самостверджуватись через поезію?

–       Якщо ви відчуваєте, що це ВАШЕ, то робіть це! Не слухайте тих, хто каже вам, що створені ви не для цього. Адже крім вас знати цього не може, напевне, ніхто. І звичайно ж, саморозвиток.

Наостанок Ірина побажала всім нашим читачам якомога більше якісних творів і гарного настрою від їх прочитання. Ми ж бажаємо їй яскравого процвітання, заслуженої важким творчим процесом слави ну і, звичайно, літературного росту.

Сергій ТИХОВСЬКИЙ

Автор фото Павло Бойченко