Її найбільший талант – любов до життя та віра в людей

05.04.2016 18:56
 

Кожен з нас протягом свого життя періодично оглядається назад, згадуючи чи забуваючи, сміючись чи сумуючи. З роками розумієш, що деякі сторінки твоєї долі бліднуть і зникають, як привиди туманного ранку, а деякі, навпаки, стають все виразнішими і яскравішими. І тут приходить розуміння, що доля нагородила тебе в той момент зустріччю з такими людьми, які залишаться у твоєму житті назавжди

Зустріч із Світланою Мефодіївною Лелях-Бегутовою, відомою художницею-скульптором, дизайнером, поетесою і публіцистом із Нетішина Хмельницької області, залишила теплий слід у моєму житті. Адже  таких людей,  як ця жінка, з «великим» добрим серцем, безкорисливою щирістю не можна просто так забути.  Найбільше вразила її доля… Вона була мінливою: то по-весняному світлою, мов сонячний погожий день, то по-осінньому похмурою із затяжними холодними дощами. А познайомилися ми з нею у Корецькій обласній лікарні відновного лікування, де вона не вперше лікувалася, борючись зі своєю давньою недугою. Постукавши у двері, я побачила лежачу під крапельницею жінку з блідим обличчям.

- Доброго дня, Світлано Мефодіївно!

- Доброго дня! – почула тихе у відповідь і помітила, як на її вустах  заграла посмішка.

- Заходьте, присідайте поряд. Будемо знайомитися.

З цього і почалася наша перша сам-на-сам розмова. Говорили про все: про здоров’я, творчі задуми, колег по перу, поезію.  Під час спілкування відчувала, якою надзвичайною щирістю наділена ця талановита жінка. Жодного разу  не помітила у її очах  того самолюбства, що притаманне багатьом відомим видатним людям. Можливо тому, що усе своє життя  присвятила іншим?

 Народилася Світлана Лелях 8 березня в селі Лисиче Славутського району Хмельницької області в багатодітній сім’ї хліборобів. Село, яке розкинулось серед чудової української природи і злилось з нею, утворюючи  своєрідний витвір краси. Цей неповторний витвір починається з вікової липи, що красується при в’їзді в село і немовби символізує  візитну картку поселення з дивовижною назвою Лисиче.

Світлана Лелях належить до людей непосидючих, безконечно допитливих, заряджених на дію. Вона прагне збагнути світ,  створюючи в ньому власний «ландшафт», удосконалюючи його.  Багатогранність її внутрішнього складу формувалась на основі широких життєвих, художніх, творчих запитів з самого раннього дитинства. А воно у неї було нелегким. Причиною Світланкиних нещасть стала хвороба, яка протягом усього  життя переслідує її. З трьохрічного віку через туберкульоз кісток на чотири роки була прикутою до ліжка. Куди тільки батьки, Мефодій Григорович та Ірина Омелянівна, не возили  маленьку Світланку. І до лікарів, і до знахарів та хвороба не відходила. Але, не зважаючи на це, прагнула жити і творити, навіть лежачи у ліжку, створювала перші свої шедеври. Найбільше полюбляла гуманітарні науки, уроки музики та малювання. Під час розмови пригадала, як потайки на уроках малювала портрети вчителів, за що не раз отримувала зауваження. Але це захоплення було сильнішим від неї.  «Нічого не могла із собою вдіяти, це як наркотик, намалюєш щось - легше стає, - ділиться зі мною художниця. Окрім цього дівчина сама навчалася грати на гармошці і акордеоні, складала вірші, компонувала мелодії. Була незамінною у будь-яких  самодіяльних концертах, що проходили у школі та сільському клубі. 

 Роки спливали як вода… Дитинство, здавалося, відлітало у незвідані краї разом із зграєю журавлів. У 1967 році, після закінчення місцевої восьмирічки, Світлана Лелях вступає у Московський народний університет ім. Н.К. Крупської. І після Головлівської десятирічки одночасно до Хмельницького культосвітнього училища на музичне відділення по класу «акордеон». Після автомобільної аварії змушена залишити навчання у м.Хмельницькому.       

 Були дні щастя і печалі, але ніщо не змогло зламати загартовану сильну духом жінку.

 Життя її кидало по світу. Ані Крим, де працювала директором Ново-Олександрійського будинку культури, ані Казахстан, де розквітнув її талант художника-скульптора, не могли замінити їй малу батьківщину, рідну Хмельниччину. Тут починала заново  відновлювати фізичні і душевні сили після автомобільної  аварії, у якій втратила чоловіка. Відтоді наче щось обірвалося у її житті.  Вона стала остерігатися п’ятниць. Бо саме у цей день довелося пережити за життя п’ять автомобільних аварій. Рятувало її від самотності мистецтво. Не жаліючи себе, створювала нові шедеври у вигляді картин, пам’ятників та пам’ятних дощок.

Працюючи над ними, авторка викладалася на повну, не задумуючись над станом свого здоров’я. Адже лікарі категорично заборонили їй щонайменші фізичні навантаження. Та розпрощатися зі своєю улюбленою справою, припинити творити для неї -  втратити себе. До чого б не торкалися її руки – усе оживало: постаті відомих героїв України та трагічні сторінки нашої історії, які у вигляді пам’ятників та меморіальних комплексів можна побачити на Хмельниччині та навколишніх селах, Рівненщині, у Криму, Казахстані, Моршині та інших куточках України.

 Роки праці Світлани Мефодіївни були плідними. Здавалося б, усе цій жінці просто і легко вдається, але це далеко не так. Немало експериментувала майстриня перш ніж винайти нову власну техніку виконання на кольоровому металі, якій дала визначення – «Крапкова графіка». Саме за допомогою нанесення на мідь дрібних крапочок створювалися унікальні картини: «Остання путь каравану», «Казах, який грає на домрі»,  портрети: Олександра Пушкіна, Анни Андро, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко, Назарія Яремчука, Миколи Осторовського, який авторка подарувала  в Хмельницький обласний літературно-меморіальний музей М.О. Островського (м.Шепетівка) та здійснила персональну виставку своїх шедеврів. 

 Увесь цей час  жінка мріяла побувати у музеї Лесі Українки. І морозного дня, 13 грудня 2012  року  вона вирушає  до Новоград-Волинського. На порозі гостей радо зустріла завідуюча літературно-меморіальним комплексом Віра Римська із працівниками.

Зайшовши до будинку дитинства Лесі Українки, Світлана Мефодіївна відчула себе, як удома. Затишно їй було тут, не могла стримувати емоцій, по щоках текли сльози. Особливо під час розповіді директора музею Віри Омелянівни про життя і нелегку долю поетеси. 

 Вручивши портрет Лесі Українки у виконанні техніки «Крапкова графіка» та власну книгу «На зболених крилах любові», майстриня поділилася секретом свого винаходу. «Це дійсно дуже клопітка праця, вона займає багато часу, проте це мене не виснажує, а навпаки, додає сил і натхнення», - зізнається жінка. Тепер її ексклюзивна робота займає почесне місце серед інших портретів відомих українських художників. Саме з цього приводу, через декілька днів після візиту Світлани Мефодіївни, у музеї відбулася виставка, на яку прибуло чимало журналістів, аби зблизька роздивитися унікальний шедевр хмельницької художниці, що викликав  масу вражень у поціновувачів прекрасного.

Світлана Лелях-Бегутова  уже понад 25 років на рідній українській землі, працюючи безкоштовно, не зважаючи на погіршення здоров'я, творить пам'ятники і меморіальні дошки Героям Радянського Союзу, Героям України нинішнього часу (2013-2015рр.), борцям за волю України, жертвам голодомору і репресій, загиблим воїнам-афганцям, видатним діячам культури, мистецтва, медицини, трудиться над проектами і малюнками складних виробів, презентує свої картини на виставках у різних куточках України та за її межами.

 Художника-скульптора Світлану Лелях-Бегутову громадськістю Славутчини визнано «Людиною року-2004» за номінацією «Калиновий цвіт», а 23 вересня 2007 року - лауреатом рейтингу «Хмельничанин року», нагороджена дипломом та нагрудним знаком і відзначена в книзі «Хто є хто на Хмельниччині».

2 жовтня 2004 року в м. Києві Міжнародний благодійний Фонд Святої Марії удостоїв Світлану Лелях почесного звання «Українська Мадонна», в травні 2009 року нагороджена Дипломом Міжнародного благодійного Фонду Святої Марії в честь десятиліття за особливі заслуги перед українським народом, а 25 лютого 2011 року за людяність і милосердя, за доброчинну діяльність, вагомий внесок у відродження духовності та моральних цінностей Світлані  Мефодіївні вручено орден Святої Марії.

У листопаді 2006 року С.М. Лелях була домінантом Міжнародної академії рейтингових технологій і соціології «Золота фортуна», нагороджена дипломом і почесною відзнакою «Трудова слава».

Також нагороджувалась почесними грамотами, дипломами та медалями обласних, районних та республіканських структур.

26 травня 2014 року виданий патент на винахід  «спосіб нанесення крапкової графіки на кольоровий метал» Державною службою інтелектуальної власності України, який авторка винайшла у жовтні 1999 року. 

  У 2007 році Світлана Лелях-Бегутова видає власну книгу «На зболених крилах  любові», а нині працює над новою книгою «Вогонь мого серця». Продовжує працювати над проектами меморіальних дошок та пам'ятників. 

У 2014 році виготовила та встановила у подарунок для м.Корець два пам’ятні знаки, на честь воїнів із Корця: Тараса Ляшука та Анатолія  Гаврилюка, що загинули під час проведення антитерористичної операції на сході України. Відкриття пам'ятних знаків відбулося 26 листопада 2014р.біля навчальних закладів: Корецького НВК «школа-ліцей» та ЗШ І-ІІІ ступенів №1, де навчалися загиблі бійці.

У грудні 2014р.  відбулося відкриття ще одного меморіального знаку у м.Нетішин на Хмельниччині – Сергію Миколайовичу Карпенку (Нельсу), активному учаснику революції гідності, бійцеві батальйону «Айдар», який за відвагу і героїзм нагороджений Орденом «За Мужність» ІІІ ст. посмертно. Пам’ятний знак був встановлений на фасаді  місцевої ЗШ І-ІІІ ст. №2 у подарунок  автором С.М.Лелях-Бегутовою. Вже у 2015 році авторка благодійно спроектувала і встановила своєю працею пам’ятник загиблому бійцеві батальйону «Айдар», орденоносцю Сергію Карпенку. Відкриття якого відбулося 30 вересня у м.Нетішин.

Світлана Мефодіївна  продовжує писати різноманітні нариси про людей та поезію. Її найбільший талант – любов до життя та віра в людей. Художніми творами С.Лелях-Бегутова підтвердила свій самобутній талант, котрий поєднує основні твори якості митця, професійну підготовку і практичний досвід, логічність художніх рішень та сміливість мистецьких задумів. Я впевнена, що невтомна, хоча й нелегка праця Світлани Мефодіївни Лелях-Бегутової, принесе українському народу безсумнівне художнє надбання і її вчинок запам’ятається хорошим прикладом молодому поколінню України.

Юлія МЕЛЬНИК