КОСТЬ ЄРОФЄЄВ – Легіонер доріг війни та кохання

25.08.2018 10:02
 
Не знаю, чи згадують сьогодні це ім’я на «Інтері», де він був редактором регіонального відділу, чи багато патріотів згадають його, як автора і першого виконавця «Маршу УНСО» – часто чую серед них думку, що ця пісня народна, або взагалі авторство приписують іншим виконавцям..., не можна, щоб Людина такого масштабу безслідно згубилась в лабіринтах нашого буття! Слова з його творів стали крилатими й справді, народними. Достеменно можу лиш сказати, що друзі ревно бережуть про нього пам’ять і передають іншим, і це так несправедливо, що цей надзвичайний митець покинув нас в розквіті своїх літ!
Ще за життя Кость Єрофєєв став легендою українського андеґраунду.
Гадаємо, завдяки непідробній щирості всього, що він робив – це стосується не лише виконання пісень, а й його громадської, життєвої позиції в цілому. Що не кажи, наприкінці 80-х (та і взагалі) далеко не кожен українець ризикував бути українцем свідомим.
Кость про це не просто говорив – так жив, про це співав. Отже – говорив з тисячами. Говорив-співав – добре, гарно, зрозуміло, чесно. Він був одним з організаторів студентського товариства «Громада», учасник гурту «Рутенія» (соліст та клавішник). Після розпаду «Рутенії» у 1992 р. займався журналістикою. Був редактором регіонального відділу на телеканалі «Інтер», журналістом кількох друкованих видань. В останній період життя – редактором на сайті NEWSru.ua.
У 2001 р. випустив сольний музичний альбом «Легіонер. Дорогами війни та кохання».
 Помер на світанку 25 серпня 2008 р. Причина – зупинка серця.
Пішов у Вічність і Володя Смаженко (саксофон, флейта, сопілка), який до «Рутенії» грав в оркестрі «Балет ГДР»... ці інструменти звучать в композиціях на рівні другого голосу... Говорячи по-щирості, затихла Душа цього гурту... зовсім по-іншому зазвучали його композиції... без Костя, без Володі... та ми пам’ятаємо, такі твори повинні передаватись з рук в руки, як чиста джерельна вода напуває річки і озера, так і творчість Костя Єрофєєва збагачує Світлом наше Життя.
 Кость Єрофєєв.... був би моїм ровесником... надзвичайно талановитий співак, поет, журналіст...красива людина тонкої душі і палкий патріот України, для нас в пам’яті він назавжди залишиться славним Легіонером.
 І, коли відчуєте, що душа уже може прийняти – просто відкрийте його музичний альбом «Легіонер. Дорогами війни та кохання». Послухайте «Мамині яблука», «Дощ», «Ніч пурпурових вогнів», «Марш УНСО», інші... Просто послухайте. І ви зрозумієте, чим так вражають його твори: в них і глибока народність, і сучасний біль, і аристократична вишуканість, і надзвичайна мелодійність, і бойовий запал... в них мамина молитва і велика занепокоєність долею Батьківщини. Людина, від якої нам залишилось стільки теплого людського Світла, воно й зараз відчувається й світить крізь роки..
Просто вслухайтесь... вслухайтесь душею в слова і мелодії, які обіймають декілька поколінь, і, можливо тоді десь на якихось вимірах, хоч трохи почне ясніти відповідь на питання, над яким б’ються і ніяк не розгадають наші друзі і вороги: то що ж то за народ такий український, нездоланний і надзвичайний і в чому ж його сила?
 Згадайте! Кость Єрофєєв,  унікальна сторінка української сутності... пішов з життя 25 серпня 2008 р. у віці 42 років... і помоліться...
 
ПАМ’ЯТІ 
КОСТЯ ЄРОФЄЄВА...
 
Чому нас так нерівно та стоїчно
Від цього світу віддаляє смерть?..
Одні – живуть у нашім серці 
вічно,
А інші – йдуть назавжди звідти 
геть?
Одних – немовби віск, пензлем по 
древу
Серед сторіч розмазано на ніц,
А інших – так чуттєво і так ревно
Боронить пам’ять на кордонах 
сліз?
Святе питання. Вічне і Незмінне.
Без відповіді і простих шляхів.
Все просто: він в душі був 
українець
І Україну в серденьку носив...
Лилася пісня, молоком з цеберка,
Світанковим стелилась 
серпанком!
І зеленіла, ніби та смерека,
Під татовим і маминим вікном.
І напувала, й серце окриляла,
Летіла, звала, кликала в життя!
І – обірвалась... на півслові 
обірвалась,
Поринувши в далеке небуття!
Святе питання. Вічне і незмінне.
Без голосіння, болю, зайвих слів...
Чому ж у безголос ідуть із України
Так рано, ті, хто так її любив?
Тетяна ПРОЗОРОВА,
педагог, поетеса