МІНІАТЮРИ. Василь Момотюк

01.05.2019 18:29
 
БЕРЕЗНЕВІ ДНІ
 
Березень – перший місяць весни. Чи не тому він майже кожний день готує сюрпризи. Ще вчора падав, хоча й не лапатий, сніг, який зразу й танув, але притягнув за собою досить солідний мороз вночі. І тримався він до обіду. А вже потім – з півдня повіяло теплим вітром, і зима знову здала свої позиції.
Зразу ж ожило все навколо. Почулись голоси птахів, які навипередки зустрічали весну і ніби змагались: хто найкраще проспіває свою пісеньку? Дочекались!
До вечора знову похолодало, але очікування чогось нового, чогось радісного не покидало мене.
На село поволі опускались сутінки…
А сьогодні зранку вже виглянуло сонце. З дахів закрапало: то зима прощалась гіркими слізьми. Відійшла її пора.
Відчули весну й голуби. Вони перелітали з гілки на гілку, щось воркочучи на свої мові. Певно, це були голуб і голубка надто вже нетерпляче поводили себе.
«Тепер і до справжнього тепла рукою подати, якщо так голуби тішаться» – подумав я. Подумав і про те, що завтрашній день приготує? Адже у березні що не день, то новина.
 
ПОБАЧЕННЯ
 
Мабуть, навряд чи й зустрінеш людину, котра б не задумалась хоч на хвилину, почувши десь сумне і ніжне «ку-ку».
Людей чомусь завжди хвилює таємничий голос малопомітної зозулі. У цих, ніби простих, звуках чується і безвихідний сум, і нерозтрачена ніжність, і бентежний заклик самотньої душі до іншої теж самотньої.
А ще не кожна людина може похвалитись зустріччю хоч би раз у житті з цією дивною птахою.
Якось довелось бути за селом. Там росли тополі, які вибрали не дуже вдале місце поруч з дорогою, що вела до лісу.
Я наближався до першого дерева, як раптом з-під нижньої гілки злетів доволі величенький сірий птах. Не поспішаючи, він розмахував крильми, теж сірими, які, здавалось, встигли трохи вигоріти на сонці, і спрямував свій політ до найближчої ялини, метрах сорока від тополі. Спробував уважніше розглянути птаха, але її не було добре видно.
І тут знову трапилось непередбачене.
Над галявиною пролунало закличне» ку-ку». Разів чотири прокукала зозуля, здивувавши своїм соковитим, мелодійним голосом. У ту ж мить у відповідь почулась тирада, схожа на «клі –клі -клі».
Зірвавшись з гілки, самка полетіла на той голос, який зрозуміла тільки вона.
Я повертався додому – не хотілось заважати пташиному побаченню.
 
ТАЄМНИЦЯ
 
Ніхто на світі не знав, як ми кохаємо одне одного. Тільки ми знали. Двоє на білому світі.
«Я тебе одразу покохав. Як тільки вперше побачив».
«Я також. Тільки про тебе й думала. Чому це так сталось? Адже я зовсім не знала, що десь існуєш ти, а ти не знав, що десь живу я».
«Так. Я й сам не розумію, чому це так, але ж нам так добре разом! Як тільки я тебе побачив, зразу й покохав».
«І я теж…»
«Ми ніколи не розлучимось?»
«Я без тебе помру. Мені так важко без тебе…»
«Не кажи так! Я буду з тобою все життя…»
 
КОСОВИЦЯ
 
Махала косою і, не підіймаючи очей, все одно постійно бачила його, недалеко попереду. А він, відклавши косу, якусь хвилину дивився на неї, ніби давно не зустрічався і ще з більшим азартом відривався від неї, знаючи, що вона не відстане. Знав її характер.
Через деякий час робив спочинок – не так для себе, як для неї.
Йшов до неї.
Вона, зупинившись, завмирала.
Він забирав з її рук косу, клав поруч, на траву.
Потім обіймав, припадаючи вустами до вуст.
Закінчували косовицю разом.
 
СПОКІЙ
 
Вони прокидались рано. Тепер їх часто будила дочка. Вона стояла на порозі. Він нечутно зупинився у неї за спиною. Вранішнє сонце запрошувало молодих на вулицю, але вони не поспішали покидати коридор. Він легенько торкнувся її щоки.
Вони стояли поруч і мовчали.» Дивно, – думала вона, – дочці вже два місяці, а я все не звикну: я – його дружина». Вона скрадливо поглянула на чоловіка, і він раптом показався їй незахищеним. І лише коли його рука лягла на плече, вона ніби відчула його силу.
Стало тепло і спокійно.
Василь МОМОТЮК,
с.Росошани, Кельменецький район,
Чернівецька область