Моя сонячна весна

28.08.2018 10:42
 
Ще з самого ранку небо закуталось в сіро-меланжеву ковдру хмар і лише зрідка весняні сонячні промені підглядали за землею. Березень уже б радий будити й квіти, і дерева, роздавати тепло. Але весна не поспішала. Тому, вітер та дощ затіяли між собою забаву: хто сильніший?
Раніше така погода наводила на Михайла тугу, трохи псувала настрій. Але тут, в зоні АТО, навпаки дощу раділи, бо дощ – це означало тимчасове затишшя. Хай краще періщить злива, гримить грім та розрізає темряву блискавка – тільки б не чути важкого рокоту артилерії.
Сьогодні, після добового наряду, він має трохи відпочинку, тому, слухаючи цей дощ, може віддатися в полон спогадів та мрій.
Мишко дуже любив слухати музику. Вдома для нього грала на фортепіано дружина. Завжди спостерігав, як її пальці торкалися клавіш, як підтанцьовували ніжки в такт веселої мелодії, а коли виконувала ліричну композицію, обов’язково дарувала йому ніжний погляд. І, як співається у відомій пісні, від «її форте ставало йому п’яно».
І сумно, щемно враз стало не від погоди, а від того, що він далеко від рідного дому, від сім’ї та родини. Але цим думкам довго атакувати себе не дозволяв. Контратакував їх приємними світлими роздумами, і, навіть усміхнувся, уявивши, як міцно обійме синочків, коли повернеться додому, поцілує руки коханої та подарує їй... каблучку, прикрашену квітами, щоб підкреслити її ніжність і, щоб коли гратиме, квіти виблискували на руці.
Так, він повернеться з подарунком, невимовною радістю та люблячим серцем. Але коли? Ротація не скоро.
Весна хоч і не поспішає, проте на календарі вже 1 березня, а в душі почуття пульсують з якоюсь новою силою. Як би він хотів побачити половинку свого серця в цю мить, разом з нею полинути в обійми кохання та весни. Розумів, що це бажання не може здійснитися зараз, але уява вперто малювала в голові картину їхньої зустрічі.
Дощ і вітер за брезентом намету то стихали, наче втомилися, то з новою силою починали свою гру, ніби музиканти, які змагаються у музичному батлі. Мишко прислухався і... розмірковував... І зрозумів, що хоче зробити їй подарунок тепер. Не тому, що скоро 8 березня, а тому, що вона – його Весна, з нею в його житті – завжди сонячні дні.
Не вагаючись, зробив необхідний телефонний дзвінок.
 
***
Філіжанка кави на столі... П’є її сама вже котрий місяць... і ніяк не звикне... не хоче звикати... Ранкова кава удвох – це був їх маленький ритуал.
Тепер щоранку, поки стигне кава для одного, Наталя виходить на балкон та вдивляється у небесну вись з щирим проханням до Всевишнього про пильного ангела-охоронця для чоловіка, що перебуває в зоні АТО. Ось і зараз, вона підійшла до вікна... Ніби виглядала того, кого сьогодні так і не буде...
З авто, що зупинилося біля будинку, вийшов мужчина з орхідеями. Її улюблені квіти... Їх міг би подарувати їй Мишко сьогодні, якби... якби не ця проклята війна...
За кілька хвилин – дзвінок у двері... Це кур’єр доставив замовлення... Орхідеї!!!
А на одній з гілочок виблискувала каблучка, оздоблена сапфірними квіточками.
І записка: «Моїй сонячній Весні!!!»
Ірина СКАСКІВ