Навіть на війну приходить натхнення

07.07.2018 17:29
Навіть на війну приходить натхнення... І воно таке правдиве і святе, що вірші народжуються і пророчими, і пісенними, і напевно що вічними.
Хочу поділитися з вами враженнями від прочитаної збірки «Повернення до себе» Андрія Єфименка. З обкладинки на мене дивляться чорні ворони, які при сяйві повні зачаровують своєю красою, - і водночас лякають чорнотою. Вони, мов відображення війни, яка навіть в ночі не засинає.
«Тихо місяць виходив у поле,
Білим землю туман охопив,
Десь у хащах співають соколи
Серед тихих зелених кропив.
Він дивився у небо, як в море,
Срібно-зоряний тік водоспад,
І вдихаючи повітря прозоре,
Проводжав він ось цей листопад.
Проводжав він і юність, і горе,
Не сумуючи за втрачений час.
Ох, любив він на світі ці зорі,
Золотавих у неба прикрас...
Що ж йому ці царі й фараони,
Він багатий промінням легким,
Не потрібні йому їхні трони,
Ці ілюзії згинуть, як дим...
Андрій Єфименко
 
Андрій Єфименко народився в Слов’янському районі Донецької області 9 березня 1991 року. Разом з батьками переїхав у село Новоселівка Лиманського району. З дитинства займався вільною боротьбою. З чотирнадцяти років вчився грати на гітарі та писав авторські пісні. Після закінчення школи навчався в інституті фізкультури й спорту у м. Донецьку. У 2015 році пішов добровольцем на фронт. В січні 2016 року почав писати вірші. Захищаючи Україну отримав поранення, після чого і створив свою першу збірку «Повернення до себе». Андрій Єфименко продовжує писати, а також сам виконує власні авторські пісні під гітару.
Не вірю у випадковість співпадіння дня народження Андрія з днем народження нашого геніального поета і пророка Тараса Шевченка. Незламний дух -   є їх спільною рисою характеру.
Збірка мене вразила справжньою жертвенністю, яка виливається в кожному вірші, готовністю прийняти смерть за свою Батьківщину, високим баченням краси, яка його оточує повсюди, бачення духовним зором, яким дивиться на світ чиста душа. Я ніколи не зустрічала в своєму житті таких людей.
«... Пам’ятаю висотку одну,
Як тримали ми з хлопцями міцно.
З автоматом у ранню зорю -
Ми виходили битися містом.
Хтось із хлопців кричав
«насипай»,
Хмари сонце на долю закрили.
І побачив в приціл я розмай,
Як покинули братика сили...
Я до неба руки здіймав,
Застогнала стривожена воля.
Оченята мій друг закривав
І втікала до Нави дорога.
Я з тих пір дивлюся в приціл,
І стріляю я тільки словами...
Але серце моє - вічна ціль,
Незагоєна спогаду рана.»
Андрій Єфименко
 
Ці вірші скажуть набагато більше, ніж можу сказати про Андрія я.
Читаючи збірку, на маленьку краплину можна відчути справжність страшної війни, яка з нашого звичного життя не настільки видима і чутна. Хоча Андрій все одно старається віднайти щось хороше, бо талант поета - вчити людей життя, любові та краси...
«Привіт, мій дім! Привіт, 
моя хатино!
Я знову тут, де Довжик протікав,
Я знову тут, де є моя родина.
Чому від вас тоді я утікав?
Сухим, гарячим вітром обвійнуло
Моє обличчя радісне й сумне.
Я розумів, що пекло вже минуло
Й не треба брати в голову дурне.
Дивився я, як хиляться тополі
В моєму рідному безлюдному селі,
Як вітер чухав колоски у полі,
Де хочеться торкатися землі...»
Андрій Єфименко
 
Віднайти слова, щоб описати те, що відчуваю, важко. Кожне слово Андрія зворушливе і торкається глибини душі. Коли тобі заглядає в очі смерть, - вірші стають і сповіддю, і порятунком. І розрадою для побратимів... Слова зустрічі зі своїм рідним селом, після повернення з війни проймають щирістю і покаянням. Хоч рідне село пишається своїм героєм. Те, що Андрій вклав зі свого серця у цю збірку, можна відчути лиш з’єднавшись з його віршами, пройшовши зі слова до слова, зі сторінки до сторінки.  
Хай подвиги наших воїнів будуть винагороджені Богом, а їхні вірші пророчать нам славу і волю!
Марія КАРУК-ФЕДИНА,
с.Головецько,
Львівська обл.