Нескінченний сон

15.10.2016 18:26
Все почалося з пропущеного дзвінка. Тільки це було у сні. Пропущений був від Оксани. І зрештою я вчинив як більшість: потім передзвоню. Та не встиг. Сон закінчився. Прокинувся.
 На годиннику була 5 ранку. За вікном вже підкрадався світанок. Випивши склянку води на кухні, я знову обійняв подушку в надії ще поспати до сьомої. Оксана, виявляється, теж чекала поки я засну.
- Ти чому мені не передзвонив. - Обурено спитала вона. Я зрозумів, що це вже новий сон. Не могло це бути продовженням. – Чи ти вирішив піти по-англійськи? Я розумів, що між нами щось є. Та це ж всього-на-всього сон. Тому вирішив грати за сценарієм. Так з’ясування стосунків закінчилось з будильником.
  Цікавим було те, що я не знав ніякої Оксани. Звідки вона з’явилася у моєму сні, та ще й два рази поспіль? Хоча у снах різне буває. На це і списав...
  На протязі дня, перевірив список друзів у соціальних мережах, список контактів у телефоні, на всяк випадок. Я чітко пам’ятав її глибокі очі та біле волосся. На жаль, її там не було. 
  Тиждень видався багатим на різні заходи: день народження, концерт, корпоратив. Під дією алкоголю перші два дні згадував про неї, чи прийде знову? Та ні. Сни забувалися з першим поглядом на стелю, адже її в них не було.
Та з понеділка на вівторок на мене знову чекала вона.
- Знову пив? – кинула мені у вічі.
- Звідки ти знаєш?
- Я багато чого знаю, а от ти, здається, ще нічого не второпав.
- Я перепрошую. Тобі не набридло навідуватись у мої сни і влаштовувати сцени? Це ж просто сон!
- Так, це сон. Та не все так просто, - помірність її інтонації у словах мене заспокоїла.
- Ти тепер завжди будеш приходити у мої сни?
- По мірі можливості. Або як ти захочеш.
- А як ми познайомились? – це абсурд, та цікавість переважала.
- Це неважливо. Просто я знайшла тебе.
- Навіщо? Думаєш сни з тобою набагато відрізняються від тої маячні, яка мені сниться?
- Скоро сам все побачиш.
... Через місяць я закохався у неї. Так. Я закохався у дівчину зі сну. Засинав скоріше, бо знав, що там на мене чекатиме вона.
- Привіт, милий! - я відчув дотик її вуст, поцілунок. Це був сон, та почуття були як справжні, як би це смішно не звучало.
- А ти є в реальному світі?
- А не багато хочеш? – Питання викликало біль, та посмішка на її обличчі робила мене щасливим. Хоча б уві сні.
- Ти розумієш. Мені тебе мало.
- І все це так дивно, я дивлюся в очі…
- Досить цитувати Тополю.
- Що ти хочеш почути?
- Правду.
- А ти не боїшся?
- Так є, чи немає?
- Можливо.
- То чому ми не можемо зустрітись там?
- Тому що ми там не знайомі, і навряд чи один одного впізнаємо.
- Маячня. Ти знаєш, що твій образ.., - поцілунок зупинив хід думок і подарував мить.
- Тобі вже пора.
- Вже?
- Так. Через п’ять хвилин будильник.
- Коли ми зустрінемось? Завтра чи в п’ятницю? Та замість не знаю, або точної дати, прохання з поцілунком відкрили мої – 7-00.
- Запам’ятай мене таку як зараз. –Ось, що вона сказала на прощання. 
 Червона сукня, розмазана туш від сліз, походження яких вона відмовилась мені пояснити. І глибокий погляд очей, наче океан...
  Пройшов тиждень, місяць, другий. Сни були, та її в них не було. Я шукав її тут і там. Безрезультатно. Навіть уві сні мені розбили серце, що вже далі говорити.
...за ефектом стада я пішов на червоне світло, не додумався підійняти голову від телефону, щоб поглянути на світлофор. І раптом  різкий удар... Останнє, що я встиг побачити, це Її.
 Сльози гріли мої долоні, які вона піднесла до свого обличчя. Оксана мене впізнала. Впізнала! На ній була зелена сукня. Червоне було на світлофорі.
- Тільки не засинай. Чуєш не засинай. – Її обійми. Тепло. Відчай. Сльози.
- Зустрінемось уві сні, - промовив я. - Він може затягнутися. Пильнуй.
Павло РУДЕНКО,
м.Рівне