Ніч яка місячна...(оповідання)

17.12.2016 18:22
Часто буває, що напливуть, мов хмари, на нас спогади і воскресне голос діда Фанася: «Ніч яка місячна....», то знає вся вулиця, що Фанасько з чайни додому йде.
  Малого зросту, жилавий та напрочуд цупкий. Долає дід незримі перешкоди на своєму шляху і накінець ввалюється до хати. Чутно як скрегоче та клацає замок, то пручається довготелесий ключ в скрючених пальцях діда. Зачинивши двері, старий ховає ключ в кишеню штанів. Той гамір - предвісник бурі, а то й урагану.
 Всі, хто в цю хвилину були в хаті затихають, прислухаючись до дідових кроків. Наче грім, серед ясного неба, лунають погрози старого, який перечепився за поріг кухні. Той звук пороникає всюди, доходить до найпотаємніших глибин душі.
   Нерви в напрузі. Вуха, видовжені та розширені мов локатори, ловлять кожне дихання, кожну нову погрозу. Розпочинається справжнє полювання: «Хто кого?»...
Я з братом і мамою, в одну хвильку спішимо покинути тонучий «Титанік» і вискакуємо у вікно спальні прямо в кущ винограду.
  За нами слідом: баба Франя з іншими онуками. А в хаті бушує стихія полтергейсту під назвою дід Фанась. Вона трощить і розкидає все, що трапляється на її шляху. Але є для всіх і хороша новина. Не знайшовши нікого в хаті та витративши весь запал алкоголю, старий втомлюється, та забувши про ключ, який теліпається в нього в кишені, засинає там, де його підкосив сон.
  Пройшов час.
  Тоді самий сміливий із онуків залазить до хати через вікно, дістає з дідової кишені ключ та відкриває 
двері. Гроза минула.
  До наступного шторму є час оговтатись від пережитого. А на ранок дід Фанась, прокинувшись, буде рвати сорочку на грудях, запевняючи всіх, що випив лише 50 гр. і нікого не чіпав. Як багато сплило води в Бугові з того часу. Як часто ми, онуки, згадуємо свого гамірного діда Фанася та спокійну бабу Франю.
 І повняться наші серця теплотою та світлою пам’ятю, осмисленням їх нелегкої долі, то милосердної до них, то такої скупої на сонце та вдачу.
 І виринає з років голос діда Фанася: «Ніч яка місячна, зоряна ясная...». 
Людмила ВАСИЛЬЧИШИНА