Новорічна ніч

17.01.2018 09:51
Напередодні Нового року, Марічка йшла вулицею закутавшись в шарф, і цокотіла зубами.
Вона вже хотіла повернутись додому, за теплішим одягом, але тоді б не встигла поворожити й здійснити свою мрію, виграти в лотерею кілька мільйонів. Дорогою дивачка зіткнулась зі Степаном. Хлопчина саме кудись квапився, але коли ухопив очима дівчину, спинився, і запитав:
– Марічко, ти куди?
– У ліс. Хочу зірвати найгарнішу шишку.
– Навіщо?
– Щойно прочитала в інтернеті, що в Новорічну ніч можна загадати будь-яке бажання, але здійсниться тільки те, яке душа жадає понад усе. Отже, треба зірвати найгарнішу шишку, і тричі промовити над нею про що мрієш, а в Новорічну ніч, коли стрілки годинника вкажуть дванадцяту, повторити бажання і підкинути її в гору, чим вище підкинеш, тим швидше здійсниться.
Степан закохано подивився на неї й сказав:
– Тож ходімо, я теж зірву шишку і поворожу.
Підлітки розсміялись і пішли в кінець села, де росли розкішні ялинки. Дорогою їх застала заметіль, що швидко минула, а коли вони зайшли в ліс, ялинки вже припали блискучим снігом, який чарівно вигравав на сонці. Було холодно, та серце зігрівав пташиний гомін.
Крізь мелодію природи долинав якийсь лиховісний стукіт. Десь неподалік чувся дзвін сокири, хтось протиправно рубав собі ялинку.
– Степане, я піду наліво, а ти направо. Вибір шишки це таємна справа, ми маємо шукати її наодинці. Зустрінемось біля оселі старої Кухтихи.
– Згода.
Хлопець був вимушений залишити свою подружку та піти поміж зелених королев. Дерева були посаджені штучно, в рядочок, тому між ними було зручно гуляти, але не взимку.
Ялинки вилискувалися в снігових шатах, а над ними здіймалось грачине «кар». Степан не думав про шишку, його турбував браконьєр. Аж ось хлопець узрів крадія в червоному пальті, що втікав з ялинкою, і хутчіш подався за ним. Наздогнавши, схопив за рукав і став сварити:
– Навіщо ялинку зрубав?
– Хлопче, ти помилився. Я лиш спостерігав, як твій сусід клав під сокиру ялинку, і тільки шишку зміг урятувати – відповів дідусь.
Та хлопчина ясно бачив як цей дідуган ніс в руках маленьку ялинку, яка щойно перетворилась на шишку.
– Ти пізнав мене? – продовжив дідусь.
– Не знаю куди ти подів ялинку, але ти не Дід Мороз.
– Загадай бажання цій шишці, коли здійсниться – я дідусь із казок, що тобі розповідала мама в дитинстві, коли ні – крадій, і ганьба мені.
Степан ще раз поглянув на шишку, а вона веселкою заграла, як прибрана ялинка і зашепотіла «Візьми мене». І хлопчина взяв шишку з рук чарівника.
– Подумай добре, чого ти бажаєш, вона здійснить будь-яку твою мрію. Можеш бажати хоч гори золоті. Все здійсниться. Тільки твоє бажання не повинно шкодити людям. Сам розумієш, що я маю дарувати людям лише усмішки.
Хлопець вдивлявся в обличчя Діда Мороза і все більше пізнавав у ньому свого сусіда.
Воднораз шишка стала тьмяніти.
– Зневірився, повір хоч дівчині-дивачці.
– Ти бачив нас, і чув розмову!
Шишка тьмяніла та й згасала. Хлопчина поклав її до кишені й пішов. Став він мліти душею, що Марічка вже чекає на нього, і дуже замерзла. Та щойно повернувся до стежини, стрів її на тому ж місці.
– Марічко...
Ліс шумів, друзі стояли мовчки вслухаючись у пташиний гомін не спаплюжений дзвоном сокири. Дівчина тримала в руках величезну шишку й усміхалася.
– Я бачила браконьєра. Він рубав ялинку. То твій сусід, Петро...
– В костюмі Діда Мороза? – дівчина усміхнулась.
– ... Я вдала, що не бачу. Бачила білочку, вона бігала по ялинці в сонячному сяйві. Все було таке живе і казкове. Птахи співали. Ялинки струхнули сніжок і вдяглися в плетениці, хоча це була лише паморозь, що виблискував на сонці.
Далі я піду сама, не думаю, що моєму хлопцю сподобалося б, що я гуляю з іншим...
– Марічко, чому ти така далека. Чому така несправедлива? – подумав Степан та дістав шишку з кишені.
 – Ти моя єдина надія. Я не вірю в диво, але спробую.
Після журливих слів, поклав шишку назад, і не помітив, що вона знову засяяла.
 
***
В Новорічну ніч, хлопчина стиснув у руці шишку, а коли стрілки годинника вказали дванадцяту, щось тихо прошепотів, і підкинув її високо-високо, а вона враз і кудись зникла.
Рідні, що сиділи за столом не помітили, що шишка зникла без сліду, тільки Степан все чекав, коли вона впаде на підлогу.
 
***
Минув рік, цього Нового року Марічка і Степан прогулювалися Софіївською площе взявшись за руки.
– Коханий, пам’ятаєш торішні ворожіння?
– Так.
– Твоє бажання здійснилось?
Він обійняв її й ніжно мовив:
– Здійснилось.
– А моє ні. Я бажала виграти в лотерею мільйон, а ти?
– Кажуть, що не можна говорити про бажання, навіть тоді, коли вони вже здійснились, аби не наврочити.
Лерія КОТ,
м.Київ