Осінь – це любов… Анна Плішак

14.10.2018 12:39
 
Осіннє диво…
 Падає пожовкле листя… Листочок за листочком зривається воно з дерев, повільно кружляє у повітрі і тихим шелестом спадає до ніг, укриває землю яскравою ковдрою, захищаючи її від майбутніх морозів.
Падає пожовкле листя, тамуючи нестерпний біль, що оселився у душі, приховуючи свідомість за широкою завісою, лягає багряно-жовтими слізьми, слізьми туги за минулим.
Осіннє марево…
Розмаїті фарби змішуються з холодними краплями сліз. Смуток переходить дорогу радощам. Молитовними піснеспівами розлітається над землею журавлиний крик. Вся земля тужить за весною і за літом. Але не за осінню… На жаль…
Осінь – це чисте небо і сум. Осінь – це птахи, що летять у вирій, і веселка, що з’єднує два береги однієї річки. Осінь – це, врешті-решт, золотоволоса красуня, яка несе в одній своїй руці життя, в іншій – смерть. Її філософія – дощ, який або зцілює смертельні рани, або змиває тебе з лиця землі. Вона – квінтесенція твого буття. Вона – згадка про неминуще. Вона – відлуння мрій. Вона – твій останній спогад і твоя остання надія.
Осіння казка…
Осінь стукає у твоє серце. Вона розпалює вогнище у твоїх очах, пробуджує у тобі жагу до життя, розтоплює лід, що роками накопичувався у твоїй душі.
Осінь стукає у твоє серце – і ти забуваєш про весну, про літо, про зиму, ти забуваєш усе на світі… Є тільки ти і осінь… І більше нікого… І нічого…
Осіння феєрія…
Шалений танок осінньої краси і брутальності, танок на краю безодні, між життям і смертю, між пристрастю і спокоєм. Останній танець… Останній крок… Останній погляд… Погляд в очі вічності… А, можливо, і в очі осені.
Ти зупиняєшся, заплющуєш очі… Ти ні про що не думаєш… Ти перетворюєшся на тінь…
Осінь зазирає у твою душу. Ти перетворюєшся на зміст осені. Ти стаєш змістом усього світу.
Осіннє щастя…
Ти йдеш вулицею. Повільно-повільно, спостерігаючи за кожною миттєвістю невгамовного життя. Тебе цілує осіннє пожовкле листя. Тебе обіймають краплини холодного осіннього дощу, залишаючи свої мокрі сліди на твоєму волоссі, обличчі, одязі. Але  ти навіть не думаєш відкривати свою парасольку. Ти не поспішаєш сховатися у теплій кав’ярні, щоб за чашкою гарячої запашної кави забути про цей холодний дощовий день.
Ти просто йдеш вулицею. Повільно-повільно. Ти не відчуваєш ні холоду, ні жалю, ні туги. Ти усміхаєшся осінньому дощу і пожовклому листю. Ти щаслива. Вперше у житті…
Ти знаєш точно: щастя є, щастя зовсім поруч, потрібно тільки розплющити очі і озирнутися довкола.
Ти щаслива і закохана!
Осінь – це щастя…
Осінь – це любов…
Анна ПЛІШАК