Поетеса Іванна Піхун. Біографія. Поезія.

05.04.2016 19:08

Іванна ПІХУН народилась 13 лютого 1993 року в с. Спасів Здолбунівського району Рівненської області. 

Із 1999-2008р. – навчання в Спасівській ЗОШ;

Із 2008-2012р. – навчання в Дубенському педагогічному коледжі РДГУ;

Із 2012 року  навчається в Рівненському державному гуманітарному університеті.

Змалку почала римувати (із 2000 року), і на даний час у її поетичному доробку є понад півтисячі віршів. Пише на різноманітну тематику, від лірики до патріотичних та морально-етичних поезій. Тривалий час накопичувала вірші, відкладала їх на дальні полиці, доки не зрозуміла, що час прийшов показати їх світу. Відтоді почала регулярно публікувати свої поезії. Тричі в Дубенському альманасі «Зорі народжуються на землі», у всеукраїнській газеті «Гарний настрій», в журналі «Чорнильна хвиля», у колективній збірці  «Я серцем ненароком відболю» та літературно-художньому виданні "Самоцвіти України".

Іванна Піхун не чекає натхнення від музи, а черпає його з усього, що її оточує. Вона не може уявити себе без поезії, постійно у пошуці нових ідей та вдосконалення.

 

 

***

Часто кажуть, що солдати не вмирають,

Що їх душі ще живуть на небесах...

Що ж сказати, як ще більше догорає

Безневинних, випадкових ... не в боях?

 

Полягло вже скільки під чужим снарядом?

Під нещадним, грізним обстрілом осель?

У відкрите наше серце цілять градом,

Збайдужілі до утрат усіх й смертей.

 

Під вогнем нещадним спокій вигорає...

Сон втікає через вибиті шибки...

Як тікати? Де зостатить? Тут стріляють!

Розривають все нажите на шматки!

Вже скількох в своїх авто застала куля?

У дорозі? Вдома? В школах? На віки!

Замовчала на гіллі стара зозуля,

У майбутнє вже не лічить їх роки.

 

Скільки гідних свої голови схилили

І спочили за весь час одвічним сном?

Безневинних, випадкових у могилах

Відспівали під церковний дзвін-канон...

 

Часто кажуть, що солдати не вмирають,

Їхні душі - це у небі журавлі...

Та в звичайних... випадкових... теж стріляють

В цій нещадній та невизнаній війні.

 

***

Ти хочеш відверто? - Я більше, ніж будь-яка, вперта,

Я втричі пряміша, гостріша, і знаю, як йти.

Зі мною такою нелегко, бо я проста смертна,

Ти чуєш? Несу я власноруч свої всі хрести.

 

Ти хочеш по суті? - Не маю чітких я маршрутів,

Блукаю, вертаю, петляю на сотні доріг.

Зі мною такою ти зможеш всі спектри відчути,

І вчитись, розбитись... Не думай, що ти не вберіг.

 

Ти хочеш, щоб прямо? До болю? 

До смутків? Нестями?

В любові до крові і так, щоб плече до плеча?

Зі мною такою побачиш комедії й драми,

І бурі похмурі й затишшя... Про це ти хоч знав?

 

Ти хочеш, щоб чесно? - Усе, що могла, я принесла.

Віддала, що мала - всю душу і серце своє...

Зі мною такою пекельно вже буде й небесно,

Бери, якщо знаєш й кохаєш такою, як є.

 

***

Чорне, біле. Біле, чорне.

Життя то б'є мене, то горне.

Біле, чорне, чорне, біле.

Життя людське здається сірим.

Яка б життя не була смуга, 

потрібно знати - прийде друга.

                                                                  Іванна ПІХУН