Поезія Анастасії Федоренко

23.12.2016 17:04
ГОВОРИ
 
Говори, говори, любий друже,
Голос твій - як на серце бальзам.
Хоч радієш ти, хоч з горя тужиш,
Я тобі час і сили віддам.
 
Голос твій наче зцілює рани,
Говори, хай радіє душа,
Хай затьмариться розум, мов 
сп’яну,
Ти чужий. І тобі я - чужа.
 
Відчуваю, що все ж ти десь поруч,
Наче тягне до мене тебе.
Зруйнувавши колишнє власноруч,
На руїнах будуєш нове.
 
Повернути все - не до снаги.
Лиш поглянь - і твій погляд 
зустріну.
Краще й серце моє забери,
Щоб в минуле йому не кортіло.
 
ВІДЬМА
 
Над зіллям, затаївшись, відьма 
ворожила,
На щастя, долю, злагоду, любов.
Здіймалась в небо, молода 
пташина,
А в серці гаряче палала кров.
 
Наворожу я пошепки на воду,
Жива вода хай сили мені дасть,
Панує хай омріяна свобода,
Допоки мій вогонь життя не згас.
 
Хай в лісі я, немов тварина дика,
Але жива, і лісу не чужа,
Він захищає аж до скону віку,
Живе багаття та жива іскра.
 
Я - жінка. Але «Відьма, 
- кажуть люди. -
І звідки сила вам така дана?».
Гіркі слова пробачимо, забудем,
Самі для себе творимо дива.
 
Я - жінка? Відьма? То вже як вам
треба.
Комусь - кохана, а комусь - чужа.
Хтось з відьмою злітає аж до неба,
А хтось із жінкою повзе вперед вужа.
 
ПРИСВЯТА
 
Ріка протікає і плине,
Так само спливає і час.
Як сильно тебе я любила!
А скільки стерпіла образ!
 
Літак і квиток. Їдуть люди
Шукати, де доля їх жде.
А я живу, наче усюди,
Водночас живу я ніде.
 
Де серце своє полишила –
Туди ще дороги нема.
Злетіла б, неначе пташина.
Та крила піднять не змогла.
 
Ще трохи - і мрія здійсниться,
Крило хай проріже плече.
А тут хай лиш світло погасить,
Останній, хто звідси втече.
 
ЧАЙ С КОРИЦЕЙ
 
Выпей со мною чаю с корицей,
Чтоб согрелось и тело, и сердце.
Выпей со мною чаю с корицей
И позволь мне тебе довериться.
Выдох… Вдох… Наполняется вмиг пустота
То ль иллюзией, то ли обманом.
В тишине меньше лжи. Не нужны нам слова
Милый друг, просто будь со мной рядом.
 
ЖИВИ!
 
Печальный день, печальный вечер
И каждый раз одни слова,
Вопросов много. Не отвечу.
От них кружится голова.
 
Куда бежать? Бежать не стану,
Зачем себя на части рвать?
Мне б залечить былые раны
И мне б себя не потерять.
 
Стихает дождь, я засыпаю,
Пусть мне приснится жизнь моя,
Та о которой так мечтаю,
Тогда усну я навсегда.
 
Стихает дождь - я засыпаю,
Уходит вдаль с дождем тоска,
Ну а пока... я повторяю:
«Живи! Все станет на свои места!»
 
МАМА
 
За все тебя благодарю:
За то, что рядом ты со мной
Зимой холодной, в летний зной
Поддержку чувствую твою
За все тебя благодарю:
За все слова и пожеланья
И не помеха расстоянье
Ты просто знай: тебя люблю!
 
КТО БОЛЕЕ ИЗ НАС
СОШЕЛ С УМА? 
 
Кто более из нас сошел с ума?
Ты пьян любовью, я – не упиваюсь
Ты пьян любовью. Пьешь ее до дна!
А я в твоих объятьях задыхаюсь
 
Ты пьян любовью, я – давно 
не пью
Ни для забвенья, ни для 
развлечений
Ты думать хочешь, что и я тебя 
люблю
А мне и так хватало огорчений.
 
Любовью душишь. Дай мне хоть
вздохнуть!
Твердят подруги: 
«Надо соглашаться!».
У каждого из нас свой в жизни путь
И не хочу в чужом я потеряться.
 
Ты пьян любовью, я всегда трезва
Ну а бокал с ней пусть мой враг
прикончит,
Кто более из нас сошел с ума?
Я не хочу об этом думать больше!
Анастасія ФЕДОРЕНКО
Офіційний сайт автора:lady-anastasiia.jimdo.com/