Поезія Людмили Черкун

13.12.2016 10:04
Людмила ЧЕРКУН - керівник літературної студії «Пролісок» Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С. Макаренка, м.Кременчук.
Життєве кредо: «Любити світ у людині, а не людину у світі»
 
…любити світ – напевне, 
дивне хобі
 
«…любити світ – напевне, дивне 
хобі.
як і носити за плечима в ранці
два яблука, квиток у Львів та 
воду» -
подумала.
їй трішечки за двадцять.
 
нові міста, незнані й невідомі,
на гамірних і втомлених 
вокзалах
(немовби років сто вони знайомі)
так радісно, так щиро 
зустрічають.
 
лише вона й це божевільне місто
в старих кросівках, стоптаних і 
рваних,
знають про те, як інколи корисно
п’яніть від передозу відчуттями.
 
знають про те, як інколи 
важливо
заснути і прокинутись на морі.
   з порожніми кишенями. щасливі.
а на руці тоненькими 
«don’t worry».
 
і звечора заводити будильник,
в передчутті цікавого не спати.
один квиток, два яблука, 
година –
і ти на іншій половині мапи.
 
немовби но’вий світ, нова 
планета
чи, може, поза простором і 
часом,
де є лиш ти, моря, міста і небо -
все те без чого не існує щастя.
 
губись на перехрестях мап і 
колій,
блукай на роздоріжжях 
автостанцій,
подорожуй, люби та божеволій,
коли тобі лиш трішечки за 
двадцять.
 
***
Говори зі мною
крізь тумани, вітри і холодні 
моря,
крізь піщані світи під водою
говори, говори! най затихне 
земля,
але ти говори зі мною.
 
раптом знайде тебе нелюбов, 
самота,
затаївшись в очах журбою,
я, можливо, цього не побачу, 
однак,
говори, говори зі мною.
 
най ніхто не помітить твою 
печаль,
не наповнить життя любов’ю,
я тобі все, що маю в душі віддам,
лиш би ти говорив зі мною.
 
може небо впаде, може сонце 
згорить,
проти тебе підуть війною,
я зумію тебе вберегти й 
прихистить,
тільки ти говори зі мною.
 
якщо в місті своїм заблукаєш, 
не плач,
я вкажу тобі шлях додому.
крізь мільйони падінь, 
лабіринтів, невдач,
говори попри все зі мною.
 
ти не станеш безсмертним, 
багатим і тим,
що ходитиме вдаль водою,
але я у тобі.
ти в мені.
ти – святий.
я - твій Бог.
говори зі мною
 
***
Слухай:
тремтять ліси,
холодом днів сповиті.
виють самотні пси
в позаторішнім житі.
Сипле
вночі мука
над блідолицим світом.
мертво стоїть ріка,
поряд - притоки-діти.
Сонно
погляне вниз
клен, голодранець сивий.
плаче під снігом хмиз,
тріскаючи безсило.
Серед
збліднілих барв
ясно зорить калина.
ліжко блакитних хмар
повне снігів і диму.
Стерто
останній слід -
перший осінній дотик.
холодом віє схід,
захід мовчить в скорботі.
Світло
маленьких зір
вказує нам дорогу.
слухай і просто вір:
з осінню йде тривога.
Сяйво
зимових днів
вкриє печаль снігами.
сотні сніжинок-вдів
сріблом покриють рани.
Слухай,
мовчить усе:
грудень несміло дише.
Все у житті пусте,
окрім
цієї
тиші.
Людмила ЧЕРКУН