Поезія Раїси Обшарської

08.12.2016 22:35
 Раїса ОБШАРСЬКА — автор прозових та поетичних збірок, пісенних текстів та гумористичних творів. Проживає у м. Чортків Тернопільської області. Член НСЖУ та НСПУ. У поезію переливає свої думки та почуття. Прагне очиститися від дріб’язкового. Вірить в дива. Її життєве кредо: «прикрашати собою світ».
 
БІЛА КАЗКА
 
Скам’яніле мереживо лісу
В білім інеї сизо-казкове.
Із березових сяючих кісок
Тихо скапують сни кольорові.
 
Рівне дихання змійкою ллється,
Та зрадливе тепло те, оманне.
Біла казка живою здається,
Але вся вона геть із туману.
 
Задрімало життя, у якому
Квітка полум’я—сонця джерельце.
Та у січні не чутно нікому,
Що під снігом весни б’ється серце.
 
***
Груднева, сіра, мертва благодать.
В очікуванні казки новорічної
Ялини зачаровані стоять.
І кольорові вогники засвічено.
 
Різдвяне диво в міріадах снів,
У з’явленні картини чудодійної.
І м’якшає морозу сизий гнів
Від сонця доброти, руки надійної.
 
У новоріччі є щось чарівне—
Іскристий сніг, стежини припорошені,
А у душі щось радісне, нове,
В ній сподівання, світлом заворожені.
 
ЗАМЕТІЛЬ
 
Налетіла пустунка-зима,
Біле танго зняла над землею.
Білий кіт сніжну мишу спіймав
І не може натішитись нею.
І у долі моїй заметіль
Замела вечори і світанки,
Я не знаю чекати звідкіль
Веселкової пісні веснянки.
 
Ти впірнаєш у віхоли світ,
Покидаєш зманіжену тишу.
І до ніг твоїх ластиться кіт,
Залишивши метелиці мишу.
 
Як замерзнеш душею—прийди,
Я чекатиму так, як чекала.
І нехай замітає сліди
Завірюхи пухнаста навала.
 
***
Село засипала зима,
Хатини—білі кучугури.
Рипить сніжок попід ґумак
Химерні стеляться фігури.
 
Пробігли сани попід ліс,
Кружля метелиця на вітрі.
І хтось ялинку вже поніс—
Різдвом запахло у повітрі.
 
***
Ведмеді білих кучугур
Між силуетами дерев.
А серце інієм зажур
В облаву немічність бере.
 
У двох зіницях—сто вогнів,
На віях відчаю вуаль.
І монотонно на стіні
 
Годинник цокає печаль.
 
А сніг летить і біла твердь
Вже під ногами від підков.
Для чого думати про смерть,
Коли на світі є любов?
 
***
Тане сніг в твої слідах, тане,
Ти такий гарячий, як вогонь.
Із хмарини марево багряне
Променем торкається до скронь.
 
Вже не йдеш – пливеш понад 
землею,
Січнем підперезаний і тінь,
Світиться самотньою зорею,
Мріючи про магію цвітінь.
 
***
Голий лід на серці – гололід,
У замерзлім серці – коло бід.
Ти у ньому ковзанку зробив,
Зрізав серце лезом і зганьбив.
 
Ой мороз у тілі, ой зима,
Тисне жаль руками обома,
А колись весна у нім цвіла,
Голуб воду пив із джерела.
 
***
Різьбяр грудневий вийшов на ставок
І розпочав натхненно працювати.
Ось квітка хризантеми, ось листок,
Немов живий листочок 
рути-м’яти.
 
Сріблясті повирізував зірки,
Коней розгнузданих і білогривих,
Картини виринали з-під руки
І їх тумани обіймали сиві.
 
А потім сніг посипавсь на село,
На вернісаж картин накинув оком.
І вже на ранок їх, як не було,
Лежали сумно, сховані глибоко.
Раїса ОБШАРСЬКА