Поезія Тетяни КУПРІЙ

15.10.2016 11:20

Тетяна КУПРІЙ народилася 17 червня 1976 р. Проживає  у селі Виводове Томаківського району Дніпропетровської області.

Неодноразово друкувалася на сторінках районної газети «Наш край» (Томаківка); «Волшебная шкатулка», «Січеславський край», «Селянська правда» (м.Дніпропетровськ), «Журавлик» (м. Харків); «Розкажіть онуку» № 5/2002, «Я поет и современник » № 5/2003; (м. Київ); журналах: «Бібліотечна Дніпро-петровщина» (№2/2003, № 5/2006,    №18-19/2014), «Бібліотечний форум України» № 3/2005 (м. Донецьк), Переможиця конкурсу «Колядки та щедрівки на новий лад» грудневого випуску журналу «Пізнайко від 2 до 6 » № 12 /2015; (м. Київ); «Літера Т» № 1 та № 2, № 3 ( м. Одеса) № 4 (ЗАТВЕРДЖЕНО ДО ДРУКУ).

Колективних поетичних збірках: «Світанок» ІІ випуск, 2004 р. ( смт. Томаківка); 

«Війна без права забуття», 2006 р. (м. Дніпропетровськ).  (Зайняла І місце у районному та ІІ місце у обласному літературному  конкурсі творчої молоді «Війна без права забуття»  у віковій категорії  22-35 років).

«Поезія, натхненна Жінкою»  ТОВ «Редакція журналу Дніпро» від Клуб Поезії (м. Київ)  2016 р; «Чатує в століттях Чернеча гора» Вісник IV міжнародного поетичного конкурсу, видавництво «Склянка часу», 2015 р;

Альманахах:

 «СКІФІЯ-2015 – Зима»  17 випуск (м. Канів) ;2016 р;

 «СКІФІЯ . ВЕСНА – 2016». (м. Канів);

« Сонячна палітра» (м. Хмельницький) 2016 ( ІІ частина);

«Антологія сучасної новелістики та лірики України 2015» (м. Канів); 

Часописі  «Барви» № 2, (м. Хмельницький) 2016;

 

ПОЕТАМ

I

А поети -  звичайні люди,

Не святі вони, не безгрішні,

Особисті думки та Душу,

Без процентів вкладають у вірші.

 

А поети - вони, як діти,

Безкорисливі світлі мрійники,

вранці - каву з римами  п` ють

і горять у думках, 

мов світильники. 

 

То блукають у білих віршах,

То розмови ведуть верлібрами,

Чи  сонети коханим пишуть,

щоб читати вночі по під вікнами.

 

А поети – вони диваки, 

Із пером -  рвуться в бій  героїчно.

Доля їх – поетичні рядки,

Вирок даний з Небес довічно.

 

II

По різному життєвий плине строк,

Кожен отримує від Бога те, що має,

Не пніться в людській славі до зірок,

І на Землі багатоцвіття вистачає.

 

Не багатійте похвалою. Ні!

Пишіть щодня лише во Славу Божу.

Жаріти у словесному вогні,

Творити без Творця – творцю 

негоже.

 

З рим не поллється дивний 

водопад,

І зникне Муза без небес в поета,

Збідніє поетичний вертоград

І творчого не відбулося б злету.

 

ЛЬВІВ

Не шоколад, хоча люблю 

солодке,

Ні кава, хоч п` ю вранці 

з молоком,

Мене привабили в тобі, 

чарівне місто,

Казкове, мальовниче  місто -  «Львов».

 

По вуличках вузеньких, по бруківці,

Потерти мріяла, давненько, 

каблучки,

Втомившись,  на скамеєчці присісти,

Облишивши  всі зайві 

балачки.

 

Торкнутися безстрашних, гордих левів,

За довгу гриву, сіру,  кам `яну,

Пройтися   замками,  неначе 

королева,

Що   вікову  сховали  таїну…

 

Тут кожен камінець - теплом вітає,

Три дні поїздки стали дивним сном,

Давно тебе, мій Львове, вже кохаю,

Та не жалкую, що «обвінчана» 

з селом.

 

Злились в тобі,  сучасність 

з давниною,

І нишпорять поміж дворів, споруд,

То бавляться із ранньою весною,

То з горобцями  із калюжі  воду 

п` ють. 

 

Блукають містом втомлені трамваї,

По колії, омитій вранішнім дощем, 

Їх ліхтарі до дому проводжають

прикривши голови прозорим склом-плащем.

 

На площі, біля Ратуші, музики

Мелодію зіграють, хоч щодня,

І  підморгне   могучий і великий, 

Король  Данило,  з висоти  коня.

 

Не місто, а музей! На кожнім кроці,

У кожному квадраті – креатив…

Якщо побачити й відчути це 

захочеш …

Купуй білет ! Рушай до міста Львів! 

 

ЖІНКАМ

Де береш ти, жінко, сили?

Де береш терпіння?

Сам Господь дав тобі крила

І душі горіння.

Усі тяготи, негоди

На шляху долаєш,

Та за те винагороди

Навіть не чекаєш.

Українко! Степовичко!

Гарна, ніжна врода.

Гордість, ліпший оберіг

Нашого народу.

Не напитись досхочу

З твоєї криниці,

Не натішитись словами,

Вранішня зірнице.

Де вирує буревій -

Світ теплом зігрієш,

Де зростав лише пирій -

Маків цвіт засієш.

Ти тендітна враз і  сильна,

Жвава та рум`яна! 

Слався, жінко-українко,

Вічна і кохана.

 

ПРО ВІЧНЕ

Із серії «Дорога до храму»

Коли гординю знищимо ущент,

Смиренно станемо пред Богом 

на коліна,

Воскресне наша ненька – Україна,

Коли гординю знищимо ущент.

 

Коли в душі ми матимемо Бога,

Гнів скореним, і навчимось 

прощати,

До раю нам простелиться дорога,

Коли в душі ми Бога будем мати.

 

Коли життя людське цінитись буде,

Щоб жодну душу з світу не звести,

Своїми вчинками, тоді,  сказати мушу:

Господь наважиться нас від біди спасти.

 

Тоді не будуть світом керувати

Легка нажива,  гроші та жадоба,

Коли усі ми віру будем мати,

Повернемось з молитвою до Бога.

 

За діло зле, чи за недобре слово,

Для кожного наступить час 

розплати,

Тож поспішіть впустити в серце Бога,

Тож поспішіть у серці Бога мати.

 

РОЗЛУКА

Схилились верби коло ставу, 

Черпає віття сон журхливих хвиль,

А в небі сяють зорі золотаві.

Мов залишок наших з тобою мрій.

За зоряной сховала заволокой,

У пригорщу пітьми, вчорашній день ...

В нім ти лишився, й серце 

одиноке,

В гаю не чує жайвора пісень.

Поклич! Прийду в обійми, 

мов стариця,

Лиш в подаяння дай цілунок свій.

Не зможемо ми жити поодинці:

Без тебе – я, без мене ти... Повір!

Заграв музика – місяць – 

на сопілці,

Мелодію розлуки нам невчас.

Без тебе я – порожняя криниця,

Без мене твій навіки сміх погас.

Ще палахкотить вогонь у наших душах

Червоно,

Мов порічки у садку,

Зустрічний крок зробити хтось з нас мусить...

Коханий мій!..

- Кохана!

- Я вже йду...

                                                

 

НЕ ПРОГРАЙМО!

Прокинулось Кохання. Позіхнуло.      

Поглянуло на нас – і знов заснуло.

Розверзлося над нами синє небо,

сказав Господь:

«Обом вам так і треба!»

А Доля осміхнулася лукаво:

Для неї люди – як лото «Забава».

Не раз нам доведеться програвати,

допоки Щастя здибаєм палати.

Тетяна КУПРІЙ