Про ювілей земляка замовлю я слово

23.06.2017 13:13
Зайомтесь, Микола Васильович Олексієнко – поет, вчитель, журналіст і просто – цікава людина. А ще – він дуже любить дітей. Це з ним маленькі ще «Іскорки» вперше доторкнулись до слова, це він допоміг їм осягти великий Світ поезії. У багатьох сім’ях зберігаються його книжечки – і дитячі, і дорослі.
Користуючись нагодою, ще раз вітаю цю хорошу людину з ювілеєм, нехай же семірочка принесе йому удачу.
 
Я бажаю щастя Вам такого,
Що в долонях неможливо 
умістить.
Щоб не знала подиху сумного
Жодна із життєвих ваших мить.
І здоров’я побажаю стільки,
Вистачило щоб його на всіх.
Адже де з’являєтесь ви тільки –
Випромінюються посмішки і сміх.
Щоб удача зустрічалась Вам 
усюди,
Окриляючи неначе птах,
Щоб хороші зустрічались люди,
А з роками не зникала щоб нікуди
На щасливих усмішка вустах!
Тетяна Прозорова –
поетеса, вчитель 
 
Хочу розповісти про життя та творчість нашого знаного творчого земляка Миколи Васильовича Олексієнка. Нещодавно він відзначив свій 70-річний ювілей. По цей час він активно зустрічається із своїми читачами, бере участь у різноманітних конкурсах (і перемагає!), вишукує і сприяє розвитку творчості нових місцевих талановитих літераторів. А ранньої весни цього року Микола Васильович завіз 80 саджанців сосни із селища Широке, де проживає, до Тернополя для створення Алеї Дружби біля церкви Воскресіння Господнього.
Таким енергійним я знаю його з 1998 року, коли прийшла працювати у бібліотеку Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №114, і вже тоді Микола Васильович був улюбленим шкільною малечею дідусем Миколою.
Народився Микола Васильович Олексієнко 12 травня голодного 1947 року у селі Новопавлівка Великоолександрівського району Херсонської області у сім’ї колгоспника. Але дитячі і юнацькі роки його пройшли у селі Новодмитрівка цього ж району. Тут він закінчив восьмирічну школу, а в 1964 році – Великоолександрівську СШ №1. Навчався у Херсонській школі майстрів-будівельників. Працював у Київському ремонтно-будівельному управлінні муляром і штукатуром, а у видавництві і комбінаті друку «Радянська Україна» – експедитором, водночас поєднуючи навчання на вечірньому відділенні Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка на факультеті журналістики. Після закінчення вузу працював у редакціях районних газет смт Велика Олександрівка Херсонської, смт Березнегувате Миколаївської, смт Широке Дніпропетровської областей. Як газетяр, пройшов шлях від літпрацівника до редактора.
Першу збірку ліричних віршів російською і українською мовами «На струнах любові» видав у 1993 році у видавництві «Таврія» (м. Сімферополь), другу «Матіолове село» – у 1996 році у видавництві «Поліграфіст» (м. Дніпропетровськ). Починаючи з 2005 року з-під його пера вийшли дитячі книжечки «Кіт сміливий, працьовитий», «На баштані», «Коля і Денді», «Рябеньке поросятко», «Юні месники», «І сміх, і гріх, або Сатира і гумор із шкільного життя», «Робінзон», «Абетка для малят», «Свійські тварини і птахи», «На рибалці», «Мишкові машини», а для дорослих – «Солов’їне диво», «Любите женщину», «Без пісні нема України», «Смійтеся на здоров’я», «Я люблю всі пори року», «Серце, обпалене війною», «І ліс, і поле, і річка, і море», друкувався у збірках – «Алые маки Афгана», «Разрешите представить», «Антологія сучасної української літератури» та «Придніповські голоси».
З 2011 року Микола Васильович Олексієнко – член Регіональної спілки письменників Придніпров’я, Межрегіональної спілки письменників України, Міжнародного співтовариства письменницьких спілок.
У 2013 році став лауреатом літературної премії імені Володимира Сосюри.
У 2014 році на XV Загальнонаціональному конкурсі «Українська мова – мова єднання», який проходив 21 – 23 серпня в місті Одесі, він посів І місце у 
номінації «Квітни, мова наша рідна!» і був нагороджений дипломом за книги «Без пісні нема України» та «Я люблю всі пори року». У цьому ж році став лауреатом літературної премії імені Павла Усенка за книгу «Любите женщину».
Микола Васильович часто виступає на Криворізькому телебаченні і радіо, зустрічається з дітьми в дитсадках і школах, студентами вузів, з трудівниками і пенсіонерами Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської та Кіровоградської областей. Про здобутки земляка розповідають обласні й районні газети, а також криворізькі газети «Червоний гірник», «Комуніст Кривбасу», «Домашня газета».
Він завжди намагається бути в центрі подій і постійно в справах та в дорозі – до ювілею отримав лист – пошану від спілки письменників України як ветеран журналістики, на фестивалях патріотичної пісні в Широкому та у місті Кривому Розі співав зі сцени свої пісні «Пам’ятаймо всіх поіменно» та «Відлуння війни»; в збірку Регіональної спілки письменників Придніпров’я подав вірші про загиблих в зоні АТО земляків – жителів Широківського району (8 чоловік); пише дитячу Біблію у віршах; зараз у роботі у художника нова дитяча книжечка «Розумний кіт Фадей». І – за вже багаторічною традицією – Микола Васильович планує взяти участь у (тепер вже) XVIII Загальнонаціональному конкурсі «Українська мова – мова єднання» у місті Одеса: подав на конкурс свої книги «Мишкові машини», «На рибалці» та «Смійтеся на здоров’я». Плани є, ідеї фонтанують – творче життя Миколи Васильовича Олексієнка вирує!
 А в особистому житті – відсвяткував золоте весілля із дружиною Надією Григорівною, має сина Віктора і доньку Лєночку, улюблених онуків.
Щаслива людина, тому і легко народжуються в нього чудові ліричні вірші та пісні (їх вже більше 100!). Вся поезія Миколи Олексієнка пронизана сонцем, сповнена звуків і запахів землі, дихає радістю життя. Тільки з повного любові серця могли пролитися такі вірші:
Упали тумани густі та холодні.
Упали тумани в бурштиновий ліс.
А я вигріваю листок на долоні,
Що вітер осінній до мене приніс.
 
Багряно-золочений з клена листочок
Заснув, мов дитя, у тепленькій руці.
Й здалося мені, що в колисці синочок
Вслухається в осінь з листкомна щоці.
(Вірш «Кленовий листочок» із збірки «І ліс, і поле, і річка, і море»)
Книга «Я люблю всі пори року» – природна лірика поета сповнена філософським змістом: життя прекрасне, але все в ньому минає, і навіть сльоза за прекрасним, що минуло, також прекрасна…
Любов до рідної землі і біль за неї, коли вона потрапляє в біду, фізично відчутна у віршах про війну і про Чорнобиль. Віддаючи належне силі і стійкості вітчизни у минулому, поет оптимістично дивиться у її майбутнє і їй, єдиній на світі, присвячує своє життя, свою працю, свою творчість.
Жінка в поезії Миколи Олексієнка – зірка, «синя волошка», диво на Землі, предмет поклоніння, захоплення, ніжності, джерело щастя. Про це красномовно свідчать поезії з багатьох збірок поета.
«І сміх, і гріх, або Сатира і гумор із шкільного життя» – чергова книга Миколи Олексієнка, у якій він проявився вже як сатирик і гуморист. Кожен його твір – це дзеркальне відображення шкільного життя.
 Буваючи в школах Дніпропет-ровської і Херсонської областей протягом навчального року, а влітку в дитячих оздоровчих таборах, автор невіддільний від своїх героїв, з котрими працює пліч-о-пліч, живе їх життям, висміює їхні негативні риси і вчинки, сміється разом із ними від усієї душі.
«Смійтеся на здоров’я» – це книга для дорослого читача. Це гумор трудівника на землі – життєвий, від доброго серця, від любові до життя, до людини. Читач не тільки насміється, але й стане сильніше у здоланні недоліків і в собі, і в суспільстві.
Збірка «Антологія сучасної української літератури» – це результат важкої праці і співпереживань великої кількості людей (і Миколи Васильовича також!), які подали свої роботи, маючи на меті – допомогти прийдешнім поколінням сформувати уявлення про вклад кожного автора в сучасний літературний процес.
«Придніпровські голоси» – у книгу включено твори 34 відомих і маловідомих широкому колу читачів талановитих поетів і письменників Придніпров’я. Спектр представлених жанрів широкий: вірші, поеми, розповіді, казки, афоризми, есе. Микола Васильович надав у збірку два вірша
і три пісні.
У чергову книжку Миколи Олексієнка «Серце, обпалене війною» він уклав свою душу і серце, бо ж він – Громадянин своєї любої України, і не міг не писати про те, про що написав:
 
СЕРЦЕ, 
ОБПАЛЕНЕ ВІЙНОЮ
 
Воїнам, які повернулися з війни 
без рук, без ніг,
і жінкам, котрі зігріли їх любов’ю
Серце, обпалене війною,
Ніколи в світі не згаса.
Бодай єдиною струною
Творити буде чудеса.
Воно, як скрипка, не згоріло,
Не запеклася в ньому кров.
Пробився пагін новий сміло,
І розцвіла в ньому любов.
До тої, першої, що в руки
Оцей обрубок узяла
І поділила навпіл муки,
Й сама в любові розцвіла.
Ще й народила доньку й сина,
Благословила в новий світ,
Була для трьох вона єдина
Аж до останніх своїх літ.
Серце, обпалене війною,
Ніколи в світі не згаса…
 
 
ІНГУЛЕЦЬКА ПЕРЕПРАВА
 
Пасу корів на місці бою.
В воронках-ранах скрізь земля.
Старі окопи б’ють травою.
Про бій ніщо не промовля.
Он груша виросла крилата,
В окопах рясно розцвіла:
Немов тепло серця солдата
Вона в убитого взяла.
Летять зозулі низько-низько
І знай своє: ку-ку, ку-ку.
А де окопи – крові бризки –
Розквітли маки на горбку.
Так оце зараз тихо й гарно,
Квітує травня ніжно луг.
А було ж тут від диму хмарно,
Снаряди рвалися навкруг.
І шли солдати до Кривбасу
Забрати в німця Кривий Ріг.
І не один солдат запасу
У круговерті цій поліг.
Де була грізна переправа –
Тихенько плине Інгулець,
Шепоче про солдатську славу
І в очеретах вітерець.
 
АФГАН В ТВОЇМ СЕРЦІ 
НАВІКИ
 
Летять роки, а ти ще й досі
Вночі хапаєш автомат.
Вогонь на себе грізний просиш,
Бо ти – ізранений солдат.
Афган. Афган – війна пекельна –
Ти посивілий ветеран.
Назад років тих не повернеш
І не загоїш своїх ран.
Тіла загиблих друзів бачиш,
Яких відвіз в Союз «Тюльпан»,
А ти стоїш і навзрид плачеш –
Забрав навіки їх Афган.
Твої однолітки в могилах
Лежать всі юні, молоді.
Ти їх піднять з землі не в силах,
Вже не зарадиш їх біді.
Приходиш ти до обеліска,
І на очах твоїх – сльоза.
Афган, Афган, ти знову близько.
Тебе у бій зове гроза.
 
 
ОЙ, ЯКИЙ ВАЖКИЙ 
ЦЕЙ ПУТЬ
 
Плачуть сурми. Плачуть люди.
Матір під руки ведуть.
Бубон глухо б’є у груди.
Ой, який важкий цей путь
До могилки, де синочка
Поховають назавжди.
Був у неї одиночок –
Хто ж подасть тепер води,
Коли зляже вона в ліжко,
Буде тихо помирать,
Бо ж у хаті лише кішка,
Й та сама боїться спать.
Двадцять років було сину,
Як пішов він в те АТО.
За Донбас рідний загинув,
Залишив лише пальто,
Що купив за перші гроші, -
Їх на шахті заробив.
В колективі був хороший,
Колектив його любив…
Плачуть сурми. Плачуть люди.
Матір під руки ведуть.
Бубон глухо б’є у груди.
Ой, який важкий цей путь…
 
ВЕРТАЙСЯ, СИНОЧКУ!
 
Вертайся, синочку,
Додому швиденько.
Тебе у садочку
Чека рідна ненька.
Твого не забувся
Дружок голосочку.
Чека, щоб вернувся
Живим ти, синочку.
І півень співає
Щодня на жердині.
Мені сповіщає:
Повернеться нині.
Розповідь про творчість та добірку віршів 
Миколи Олексієнка 
підготувала бібліотекар 
КЗШ № 114 
Ірина МАСЛОВА