«РЕАЛЬНІСТЬ ІЛЮЗІЙ» – поетична збірка Серго Сокольника

17.08.2019 08:01
 
Нещодавно вийшла друком нова поетична книга «Реальність ілюзій» українського поета і прозаїка Серго Сокольника. 
У збірці зібрані твори різної тематики: філософська і громадянська лірика, любовна та еротична лірика, маленькі поеми, притчі, байки, смішинки.
«Реальність ілюзій» – це не перша, і сподіваємося, не остання книга автора, що магнітом притягує читача, показує новий світ поетичного слова.
Як пише у рецензії до книги письменник, літературознавець Віктор Крупка: «Реальність ілюзій» Серго Сокольника – це модерний і модерністський пошук світлого і темного, красивого і потворного, справжнього і фальшивого. У багатовимірності реалій, колізій і трансформацій навколишнього світу автор робить спробу осягнути звичайнісінькі істини, зробити їх своїми, а значить – важливими, актуальними для реципієнта. 
Філософські, громадянські й інтимні константи його поезії є напрочуд динамічними, а також синкретичними й синтетичними за своєю суттю, бо перебувають у постійній світозміні національного часопростору, означують образно-інтонаційний лад, якому властиві апелювання до проблем сьогодення, імперативність в окресленні поетичних деталей, рвучкість ліній та словообразів.
Гострота думки значною мірою впливає на формування пограниччя, межі, зрештою, грані, по одну сторону якої – оприявлення тривожних світовідчуттів, що потребують небайдужого втручання кожного із нас (філософська й громадянська лірика), по іншу – сонячні кольори розкриття ліричним героєм своїх найніжніших почуттів до жінки, осягнення її суті й сутності, освідчення в коханні, еротичні фантазії (інтимні й еротична лірика). Зрештою, «Реальність ілюзій» – це постійний пошук ліній, які перетинаються, істин, що дозволяють поету ще на якусь дещицю осягнути самого себе.
 
Про автора:
 
Серго Сокольник – український поет і прозаїк. Киянин, має вищу технічну освіту, учасник бойових дій у ДРА, підприємець, волонтер, член літоб’єднань. Письменником став у часи Революції гідності. Пише як поезію, так і прозу, дорослу та дитячу. Розробляє власні сучасні напрямки в поезії. Автор декількох книг, упорядник і художній редактор актуальної збірки поезій «Обпалені крила. Поезія сучасної України». Має численні публікації у літературних збірках, альманахах і періодиці, як національній, так і міжнародній, публіцистичні праці. Публікується на багатьох літературних сайтах. Автор слів класичного оперного романсу «Морок» (композитор О. Рожак, Львівська філармонія). Романс «Лакрімоза війни» на слова Сергія Сокольника і музику Олександра Лісінчука виконує Народна артистка України Світлана Мирвода.
В 2016-2019 р. – лауреат багатьох престижних всеукраїнських та міжнародних літературних і музичних конкурсів. Має нагороди за волонтерську діяльність на ниві культури під час перебування в зоні АТО у рамках програми «Схід і Захід – Україна єдина», за концертні виступи з власними творами.
 
До вашої уваги декілька поезій автора, що увійшли до книги.
 
З розділу 
«Філософська і громадянська лірика»
 
СИЛА КНИГИ
 
Важко як доведеться
Шляхом долі іти,
То приєднуйся серцем
До Одвічних Святинь.
В мандрівних піруетах
Крізь шляхи і роки
Ти до серця планшета
Завантажуй книжки,
Бо звірятимеш долю
По героїв ділах,
І побачиш навколо
Втаємничено, як
Вже твої розгорнули
Прапори перемог,
Як свистітимуть кулі
На розламах епох,
Таємниці відкриті
Неозорих небес,
І твоя Маргарита
Відшукає тебе.
Як єством відчуваєш
Що надходить пора,
Бо до прощі чекає
Вже Чернеча гора,
Де земля, наче мама,
Вбереже від біди,
До якої, прочанин,
Ти, нарешті, прийди...
...Сонця силу сприймає
Виноградна лоза...
...Серце співом стікає
На Шевченків «Кобзар»...
 
З розділу 
«Любовна та еротична лірика»
 
ШИБКИ
 
Тепле літо... Що ж зимно мені
На сідаюче сонце дивитись?
У будинках шибки у вогні...
Відблиск пурпуру – сонячний 
вихід
У краї, де на літо чекать
Непотрібно – воно із тобою...
Де останнє горіння багать
Не пов’язує думи з журбою...
Де зігріті удвох ти і я
Поєднались душею і тілом...
Де розквітло єднання уяв,
Що давно в потойбіччя злетіли...
Надійшли і торкнули чоло
Крізь шибки, що усе пам’ятають
Серця спомину літнє тепло,
І повільно, мов зорі, згасають.
 
НАДІЯ
 
Коли в День Світла ясноокий 
Янгол
Тебе коханкою подарував мені,
Ти одаліскою зійшла на вищий 
щабель
Пізнань чуттєвості в цім 
дивовижнім сні...
 
Безсонна ніч. Вода стіка за комір...
Розмеження світів... Один, 
принаймні, є
Блокпост у темряві – сирий 
готельний номер,
В ракетнім світлі віддзеркалює 
твоє
 
Тонке обличчя – мерехтливий 
спомин, –
І серце зранене наповниться 
теплом
Майбутніх зустрічей, 
що спалахом ранковим
Його зігріють у теплі твоїх 
долонь...
 
Холодний дощ, немов антонім 
мрії,
Змива усі сліди, що губляться 
в імлі...
Я віднайду їх. Бо плекаю ще надію
На радість зустрічі... на цій сумній землі.
 
З розділу 
«Маленькі поеми»
 
ГІКСОС
 (Маленька філософська поема)
 
Навіщо, гіксосе, ти прагнеш 
Єгипту,
Покинувши землі арійського 
краю?
У люті морози (поглянь 
манускрипти)
Теплішого, ніж Батьківщина, 
немає
Священного слова... Коней 
табунами,
Жінками прекрасними ти 
володієш,
Та знову і знову впиваєшся снами
Земель, у яких твоя втілиться мрія
Боїв і походів, величних руйнацій
Сп’янілих від крові володарів 
світу...
Ти станеш початком нових 
генерацій
Що, зрештою, будуть для всіх 
заповітом,
Як треба ставати жорстоким 
тираном
І вчити від жаху схилятися 
нижче...
І порох віків, мов кремована рана,
Тобі ще надасть запитання – 
навіщо?..
Навіщо? Бо носиш в собі 
Олександра,
Колумба, Кортеса... Ще й Гітлера 
треба?..
Ні... Ти не мандруєш. Це втомлені 
мандри
Прочанами босими линуть 
по тебе.
Чи, може, ти падаєш нині 
в безодню,
А думаєш – птахом у небо 
здійнявся?..
До ложа Єгипту навіщо сьогодні
Ти хтивим коханцем нарешті 
«дірвався»?
Спливають віки. І пісками пустелі
Тебе замітає. Це катарсис... 
Трансфер...
Колись на одвічності пам’ятній 
стелі
Написано буде: «Твій задум 
не вдався...».
Можливо. Історії зникла потреба.
Майбутнім ти матимеш право 
сказати –
«Я може, на час, та здіймався 
у небо.
Що ви розумієте?... Ви... 
Не крилаті...».
 
З розділу 
«Притчі, байки, смішинки»
 
ВУЖ ТА ЧАПЕЛЬ
 (Байка)
 
Хитрющий-прехитрющий Вуж
Схотів, пролізши крізь болото,
Залізти в хату, та чимдуж
Затято взятись до роботи –
 
Перекусати хазяїв,
Наїстись сала у коморі,
Спалити наостанок хлів...
Коротше, наробити горя.
 
Та поки дурень радо ліз,
Від щастя закотивши очі,
Під’ївся Чапель – довгий ніс,
Його сковтнувши серед ночі.
 
– Мабуть, прийшов мені гаплик, –
Подумав Вуж, та все ж поліз
Поміж кишками до сідниць,
Притчі, байки, смішинки
Щоб вилізти, неначе Глист.
 
Та файний Чапель-мудрагель
(як довгий ніс, то й довгий розум!)
Сідниці деревом підпер –
А ну, вилазь, якщо у змозі!
 
Так лазив Вуж туди-сюди,
Аж поки весь перетравився.
І тільки бачили Глисти,
Як Вуж дурний занапастився.
 
***
Побачить можем паралель –
Коли в чужу залазять хату,
То цих непроханих гостей
Назад не можна випускати!
Серго СОКОЛЬНИК