Сергій Мохнюк.Біографія.Поезія

18.04.2016 09:20

Сергій Мохнюк народився 24 листопада 1955 року в с. Млинівка на Вінниччині в сім’ї колгоспників.

Батько працював будівельником, а мати - ланковою. Усе його дитинство пройшло поміж розлогих  лугів та золотистих полів. 

Після закінчення Лучинецької середньої школи, Сергій Мохнюк вступає до Чернівецького державного медичного інституту, де з 1973-1979 рік здобуває вищу освіту. Із 1980 року по цей час працює в Хмельницькому обласному протитуберкульозному диспансері. Лікар вищої категорії. Проживає у м.Хмельницький. Одружений, має дітей та онуків.

Краса рідного краю, батьківська любов, нелегкі випробування долі, розбудили в ньому талант поета, виховали серйозний погляд на світ, виробили здатність замислюватися над сенсом життя та розрізняти добро і зло. 

Сергій Мохнюк  душею і серцем відданий поезії. Його твори насичені великою любов'ю та патріотизмом, вражають чарівним ліризмом і щирістю художньої мови. Творчість автора  неодноразово друкувалася на шпальтах всеукраїнської газети «Гарний настрій», а також у збірнику поезій, прози та пісень «Я серцем ненароком відболю».

Наразі поет працює над доробком власної поетичної збірки, яка невдовзі побачить світ. 

 

Моє село

«Ой попід горою,

Яром, долиною…»

Лине пісня українська

Понад Слободою.

 

На душі стає тепло,

Назви серцю милі,

Яр, Долина та Гора

Й річенька Немія,

 

Яка  тече між вербами,

Й травами густими,

Між ставками, між млинами

До Дністра аж плине.  

 

Он левади вже вкривають

Вранішні тумани,

У садках пташки співають,

Сонце над ланами.

 

Саме тут в Подільськім краї

І я народився,

Тут я першою росою

В купелі умився.

 

Тут пішов у перший клас,

Тут перше кохання,

Перші успіхи й невдачі,

Мрії та страждання.

 

Звідси, вийшовши, колись

Ринув в світ далекий,

Та вертаюсь щовесни,

Як отой лелека.

 

Вже на скронях сивина,

Та сняться щоночі

Дзвін коси, запах трави,

Щирий сміх дівочий.

 

Приїжджаю кожен рік,

Ще знаходжу сили,

В цій землі діди й батьки,

Тут їхні могили.

 

Це моє рідне село,

Це моя Млинівка,

Тут дитинство все пройшло,

Тут моя домівка.

 

Запустіло все кругом,

Стежки заростають,

Проте люди, як завжди,

Радо зустрічають.

 

Добрі наші подоляни

Щирі  і привітні,

Та й крихтою поділяться,

Як із своїм рідним.

 

Поділяться всім, що є,

Про все розпитають,

Про державу, про своє

І чого не знають.

 

Що чекаєм, куди йдем?

Чи вірна дорога?

Що ми втратим, що знайдем?

Що в світі нового?

 

На все відповідь знайти

Змоги ми не маєм,

Тільки гуртом, тільки разом

Біду подолаєм.

 

Нехай буде мир та спокій

У нашому краї,

А вам, мої земляки,

Господь помагає!

Березень, 2015

 

До народу України

Нелегкі часи настали

В нас сьогодні з вами.

Небо вкрили он заграви,

Розкол у державі.

 

Різнії  політикани

Сіють між нас смуту,

А ми щодня випиваєм,

Як нектар отруту.

 

Де знайти в цьому дурмані

Ту вірну стежину,

Якщо рідному по крові

Кажем: «Вражий сину».

 

Люди добрі схаменіться

Ви ж мов та отара,

Один одного товчете,

Але ж буде кара.

 

Бо отак ворогувати 

Зовсім то не гоже,

Краще уже пригадайте

Заповіді Божі.

 

Не возносьте ви кумира

Над Господом Богом,

Та шануйте батьків своїх

І отця святого.

 

Не вбивайте, не крадіть,

Не беріть чужого

І душею полюбіть

Ви ворога свого.

 

Станьте браття  всі пліч-о-пліч

За руки візьміться,

Православні й католики

Разом помоліться.

 

За нас з вами, за державу,

За мир та свободу,

Хай добро пошле Всевишній

Нашому народу!

 

Від Хрещатика й з-за гори

Нехай всюди лине:

Жила, живе, буде жити

Наша Україна!

 

Тарасу Шевченку

Встань Тарасе, подивися

На неньку Вкраїну,

Скільки часу пролетіло,

А вона все гине.

 

Четверть віку незалежні,

Та що з того маєм?

П'ять мільйонів українців

Утекли із краю.

 

Утекли, бо вже несила

Оте все терпіти,

Самі ходять без роботи,

Ходять босі діти.

 

Скільки люду полишило

Нашу Україну,

Хто в Канаді, хто в Європі,

А хто в Аргентині.

 

Полишили край рідненький,

Дітей, батька й матір,

Та й пішли у світ батрачить,

Інших піднімати.

 

Скільки влада не мінялась,

За роки отії,

Виростають мільйонери,

А народ бідніє.

 

Не стерпіли. Піднялися.

Майдан розпалили.

Добилися. Домоглися.

Старе повалили.

 

Не те маєм, що хотіли,

Маєм те, що маєм,

Землю нашу воріженьки

По-своєму  крають.

 

Відрізали Крим далекий,

Взялися до Сходу,

Їхні лідери волають

Що то глас народу.

 

Що віками будувалось

Нищать та руйнують,

Що єдиним називалось

Топчуть та плюндрують.

 

Обірвалось життя мирне

Багатим і бідним,

Бо із кожної родини

Хтось за когось гине.

 

Кров людська тече рікою,

Знов зникають люди.

Один одного питаєм:

«Коли ж кінець буде?».

 

Бо ж ніхто із нас не знає,

Де взять таку силу,

Щоби цюю братовбивчу

Війну зупинила.

 

Встань, Тарасе, дай пораду

Своєму  народу!

Дасть Бог, що тебе почують

Від Заходу до Сходу.

Березень, 2015

 

Душа

Чогось сумно душі стало,

Та якась тривога,

І звернулася вона

До Господа Бога:

 

«Неспокійно щось мені,

І чомусь так лячно,

Як поможеш Ти мені

Буду дуже вдячна».

«Чого хочеш ти, душа?» -

То Господь питає.

«Та за мною ні гроша,

Ні гріха немає.

 

І тому ніяк не знаю

За що такі муки,

За що біль, за що терзання,

Сум мій та розпука».

 

«Що зробила ти душа,

Щоби спокій мати?

Чому хочеш свою ношу

Іншому віддати?

 

Бідному не помогла

І не співчувала,

Не ділилась із нужденним,

Коли більше мала.

 

Замість радості і втіхи 

Розпинала злоба,

А від заздрощів до інших

Луснути готова».

 

«Та зігнулась я під нею

В погибель, утроє,

Більш не можу я тягнути

Важку ношу свою».

 

«Потрудись. Собі знайди

Споріднену душу,

Легше вдвох буде нести

Цю тяжкую ношу.

 

Покохайте, полюбіть,

Добром поділіться,

За стражденних та немічних

Разом помоліться.

 

 

 

Тоді й небо проясніє,

Знов засвітить сонце,

Ще й пташечка заспіває

Вранці під віконцем».

 

«Я ж своєю добротою

Всіх спасти не можу,

Ти за це мене прости,

Мій Господи Боже».

 

«Якщо іншим не поможеш,

Не прийде смирення,

Не буде тобі ніколи

Душенько прощення».

15.03.2015

 

Злам

Порожня сцена. Вже стемніло.

В кутку стоїть сумний скрипаль.

Всі розійшлися. Тихо стало,

А в серці щем, а в тілі жар.

 

Допоможи мені сестричко.

Як жити далі підкажи,

Ми ж бо з тобою є єдині,

Весь біль твій у моїй душі.

 

До сцени серцем прикипіли,

На двох і Муза в нас одна,

Ми з чаші меду лиш надпили,

А гіркую - прийшлось до дна.

 

Стомився я. Не можу більше.

Важкий мій шлях. Немає сил.

Мені щоденно гірше й гірше,

Як бути далі, підкажи?!

 

Немає радості у мене,

Прийшла біда, з нею печаль,

 

Усе що маю найдорожче

Забрати можуть. Прикро. Жаль.

 

Озвалась скрипка тихо-тихо:

«Ти ж свою слабкість не зборов,

А допоможуть віра в Бога,

З нею Надія і Любов.

 

Тож не здавайся, будь собою,

Верни вогонь своїй душі,

Ставай сміливо до двобою

І сам себе переверши.

 

Та й чорні дні - вони не вічні,

Зійде для тебе сонце знов,

Вернеться щастя, рідний брате,

З ним разом Віра і Любов».

 

Боротись буду. Я зумію.

Прости за мій душевний злам,

Ти моя Віра і Надія,

Тебе не втрачу, не віддам.

 

Давай веселую заграєм,

І геть мелодію сумну.

Я все здолаю. Переможу.

Я сильним став. Я все зроблю.

 

Нова по світу пісня лине,

Летить у вись, летить у даль,

Вони удвох  її створили,

Чарівна скрипка і скрипаль.

 

Про почуття і про надійність

Звучить мелодія оця,

Нікому їх не роз’єднати,

Ні їхні люблячі серця.

 

Не збулися рожеві мрії,

У скрипаля застигла кров,

Вмить втратив скрипку і Надію,

Зостались Віра та Любов.

 01.07.2015

 

Сьогодення

Неспокійне сьогодення

В нашого народу,

Ворожнеча якась всюди,

Ще й війна на Сході.

 

Десь взялися безхатченки

І люди бідують,

Ніби вже і незалежні

Та й щось там будуєм.

 

Міняються будівничі,

Працюють завзято,

То ж бо варто пригадати

Минулі тридцяті.

 

Тоді теж, дуже активно,

З гаслом: «Влада Радам!»

На кістках людських і крові

Будували владу.

 

Коли наших з вами предків

За правду, за віру,

За доносом від сусіда

Гнали до Сибіру.

 

Це в них, справжніх господарів,

Останнє забрали

І з клеймом: «Ворог народу»

Кидали в підвали.

 

У далекій Колимі

«Разуму» їх вчили.

І ми до цих пір не знаєм,

Де їхні могили.

 

Так нікому й невідомо

Відтоді й донині,

За  що ж вони постраждали,

І хто в цьому винен.

 

То ж карати не спішіть,

Часом зупиніться,

Хто є ворогом народу

Добре придивіться.

 

Бо тепер, як і колись,

Псевдо-патріоти,

Ради вигоди своєї

Втоплять всіх в болоті.

 

Це ж вони й подібні їм,

Те ж «борці» за долю

Відправили на той світ

Стуса й Чорновола.

 

На поминках, у останніх,

Ще й сльозу пустили,

Самі ж руки потирали,

Суд їх справедливий.

«Справедливе» правосуддя

Не одного зжерло,

Та  ніхто ж не хоче бути

Не винним посмертно.

Квітень, 2015

                                

Віз

Кожна наша нова влада

Будує дорогу,

Нові напрямки торує,

А ми в ямах знову.

На розбитім роздоріжжі

Віз старий, кленовий,

Тягнуть його в різні боки,

Як в байці Крилова.

 

Хто під гору, хто назад,

А хто в мутну воду,

Не знаючи берегів,

Не бачачи броду.

Бідний віз від їхніх дій

Не стає вищати,

Він ніяк не зрушить з місця,

То ж мусить страждати.

 

Ніж так сили витрачати,

Подумали б разом,

Як попхати цього воза

За дороговказом.

Та покличте ви людей,

Віче хай збереться,

Обере єдину путь,

Поводир знайдеться.

 

Сильнішого запряжіть,

І ми допоможем,

Й покотиться наш старий

Швидше паровоза.

Якщо ж ні, то як завжди,

Толку від моралі,

Де стояв віз два віки,

Там буде і  далі.

Травень, 2015

Сергій Мохнюк