Шлях до щастя

13.12.2016 09:56
Хтось брів собі навпростець снігами і посміхався під ніс, думаючи про щось тепле-тепле...
 Від його чобіт залишалися дві маленькі дороги, що не могли відійти одна від одної далі ніж на метр.
  Він йшов у Новий рік, точно... Він йшов якось незвично. І сніг йшов. Напевно тут вони мали зустрітись.
- Куди прямуєш, хлопче? - питав холодний білий велетень, зростом від неба до землі.
- До щастя. Ти не підкажеш дорогу до нього? Бо я іду навпростець... - мовив хлопець.
- Знаю, знаю... - посміхнувся і собі під ніс білий стрункий великань. - Воно там на Північному полюсі... 
Там можна вічно лежати і не хвилюватися ні про що...
Хлопець обернувшись лицем на північ, продовжив далі свої мандри.
- Щастя кличе мене, але покищо - тільки голосом відлуння. І розібратись звідки воно гукає так важко... Хоч посмішка твоя, дорогий Сніже, показує мені, немов дорожній знак, що я не збився з дороги.
Читати продовження:Шлях до щастя