Снігова Королева

09.03.2018 15:26
Олег ліниво потягнувся і насипав собі розчинної кави в улюблену чашку. Дві – кави, дві – цукру і кип’ятку.
«Ну, що важко запам’ятати, дві – кави, дві – цукру» – запитував він дружини, яка ще спала у спальні на їхньому сімейному ліжку.
«На колишньому ліжку, майже колишня дружина» – сам себе поправив.
«Така гарна погода на вулиці, а прийдеться собі вже зранку псувати настрій формальностями у РАГСІ, з’ясовувати якісь незакінчені стосунки із дружиною. Майже колишньою дружиною. І скільки часу потрібно, щоб звикнути. Здається лише формальність, бо вже рік, після невдалого аборту не живуть вони як чоловік і дружина, а звичка бере гору. Дружина? Яка дружина буде спати, коли чоловік збирається до роботи, ну то й що, як вона лягає опівночі, картини малює. Кому потрібні ті її картини, вона каже, що їй. А гроші де брати на її фарби, полотна, виставки? Гроші на деревах не ростуть. Заробляє вона!!! Та сумочка, двадцять п’ята у шафі, коштує пів  її зарплати. От, знову буду нервуватись, а їй хоть би що!
Вікно відкрию, де цигарки? Знову заховала, ну не все одно тобі, що я палю. Не живеш ти зі мною, не живеш. Існуєш на спільній площі!
Забулась, чи що?» – голосно, але про себе щось доводив дружині.
Взяв у кишені пальто розпочату пачку, відкрив вікно і заглянув на вулицю.
«Вчорашній сніг зробив свою брудну роботу. Покрив дахи будинків, гаражів, автомобілі, що стояли на подвір’ї, дитячий майданчик білим простирадлом. І тепер і настрій у людей новорічно-святковий, і у магазинах ажіотаж. Ледве вчора закрився, бо ще і ще скуповували продукти, ніби на Ноїв ковчег, ніби на наступний рік вже не буде ні ікри, ні бананів, ні шампанського. Продавчиню відпустив, а сам за прилавок. У неї ж, у дружини виставка скоро за кордоном. Гроші потрібні. А де вона їх буде брати, коли розлучаться? Знаменитою стане за помахом чарівної палички?” – запитував знову і не знаходив відповідей.
Дружина тихо посапувала у спальні, а Олег вів розмову із самим собою, стріпуючи попіл на підвіконня, те алебастрово-мармурове підвіконня, яке так довго і прискіпливо вибирала дружина.
« Воно схоже на кафель у лікарні, де вона лежала. У жіночому відділенні. І у цьому теж він винен? А тому, що вона не готова була народжувати? Бо у неї виставки, картини? Бо вона ще не стала Пікассо і Ван Гогом, чи може Моне? Бо вона ще не хотіла у 25-ть прати пелюшки?
Та найняв би він і няньку, і мама б допомогла, та ні – вперлась, що ще рано. Ну, рано, то рано, нехай. А він у чому винуватий, що жінку любить, що хоче її ніжностей і кохання? Вже ні кохання, ні ніжностей. А вона все малює маленькі ручки й ніжки на своїх картинах, і ангелят з крильцями. Може, вже звихнулась трохи. І до церкви ходили, і до психотерапевта – нічого не допомагає. Все малює і малює. І плаче, і не розмовляє. Та тут не тільки кохання помре, тут сам скоро здохну від голоду і її холоду Снігової Королеви. Не розмовляємо – значить ні, розлучення – на тобі, кохана, розлучення.».
Подивився на годинник і побачив, як стрілки швидко підбігали до визначеної години.
«Пора будити» – вирішив Олег і, перехрестившись у думках, бо зараз, знову щось буде не так, зайшов у спальню.
А на ліжку, обійнявши ноги сиділа, ні, не Снігова Королева, розгублена Герда, яка рік тому, серед зими, загубила свого Кая. І він, повіривши Сніговій Королеві, теж закам’янів. А тепер, чи то від гарячої кави, чи то від того, зрошеного слізьми погляду, розтав.
Тетяна БЕЗУШКО-ГРАБ,
смт Ярмолинці,
Хмельницька область