Солодка парочка (оповідка)

05.09.2018 11:36
 
Думаєте, нема на старості любови? Ще б пак! Якщо вона була в молодості, то ніде не дінеться, так я собі гадаю. І ніщо не затьмарить її, ніщо не зіпсує. Так я думала до… ниньки…
Є у нашому селі солодка парочка, «Максим та Одарочка», точніше – дід Микола і бабуня Варка. Як уже гарно й мирно живууууть! Мов ті молодята, любляться. Та всім молодим, молодшим і зовсім ще не старим можуть дати джосу в тому, як треба жити в парі. І завше ніжно називають один одного, і підсобляють один одному в роботі, чим би хто з них не займався. За хоптою худобі – разом, бараболю полоти – удвох, по суниці чи по зілля – теж чимчикують парою... І навіть квіти дід дарує бабі на свята або й так, без приводу. Так і народилася місцева фраза: «Микола й Варварочка – солодка парочка». А скажеш коротше: солодка парочка, – то теж усі зрозуміють, про кого йдеться.
Ми – сусіди, то й щоразу, коли буваю в селі, через пліт чую, як старенькі, мовби ті голуб’ятка, воркують, пораючись то на подвір’ї, то на городі або в садочку. Та все: «Микольцю», «Микольчику»... Та все: «Варочко», «Варцю», «Варварочко»...
– Микольцю, а де ти там? А йди-но снідати! Микольцю, те тре’, Микольчику, г’инше…
Ось і ниньки. Діда десь не було видно вдень, а надвечір, чую, баба Варочка весело заспівала:
– Прийшооов! Ой ти ж моє сссооонце! Як же я рада ббааачити тебе! Йди-йди в хату. Іди, голубе мій. Давай, підсоблю. Помаленьку... Отак... Отак...
Перебираю квасолю на борщ, і так мені кортить знати, де ж то дід був. А піду-но я на розвідку! :)
Ще на порозі ґанку чую… вереск!.. Бабин. А, треба б вам сказати, я ще в житті не чула і не бачила баби Варки гнівною. А ви бачили? Ось і я ні. Стою – ні туди, ні сюди... А з хати – таке!..
– Ааа, шооб ти не діждав! Аааа, шооб тебе лихо напало! Ну й де тебе чорти носили, трясця твоїй мат-тері! Г’аччч, треба на людях швендяти, щоб усі побачили, що Миколисько напилось! Якої паді пошкандибало? Ти, похаптурнику! Чорти б тебе взяли, погань така! Аааа, гарачки на тебе нема, виииродку! Ааа, смолиии ттти не нап’єся?! Ах ти ж гад солоний! Непооотріб! Харцизяаака! Ти подивись-но на нього, яка падлллюка! Чорти в голову, а біс – у ребро?! Що, глузд за розум завернув? Старе луб’я, а туди ж! Чорти б тебе побрали, іроде ти окаянний! Ну то ти бач’, га?! А нехай тобі всячина! Аааа, сто чортів тобі у печінку! Мурло таке! Чекай-чекай! Ось візьму я качалку чи дрина доброго та відгамселю твої ребра під милу душу, жеби знав, як Варочку слухатись! Та надаю по рилі! Уууммм, мармиза така гидотна! Відвідаєш ти в мене макогона, ой відвідаєш! Подивись на него, яка пика, яка парсуна п’яна! Щоб ти луснув, гадисько солоний!
Потік не спинявся. Можна було подумати, що баба сама з собою так відводить душу, бо ніхто не обзивався на її слова, не огризався, не виправдовувався. Але я ж то знаю, що дід Микола в хаті!
– День добрий! З ким балакаєте, бабуню? – зайшовши в хату, починаю здалеку.
– А он’о! Дідиииссько! Лежить, наче при смерті! Туман осьминайцятий! Г’оччі б мої його не бачили! Як тік’о дійшло додому?.. З-лиидня! Стееерво таке! Ааа, міль би тебе з’їла!..
– Та не сваріть Ви так діда. На ньому й так, дивіться, лиця нема…
– «Лиця»? Яке лице?! Ні виду, ні лиця, тік’о твар і зосталась! Мармиза їдна! Пика п’яна, а не лице! Г’очччі мої не бачили б її! Ото луб’я старе, а туди ж! Г’аччч?!. Потвора така!
– Та не такі вже вони п’яні, здається. Самі ж прийшли додому?
– Умм… Ше б чого не вистачало?! Шоб його ще везли?! Мені й цього доста. Гоччі б не виділи! Одоробло таке! Змій окаянний! Мурло…
Видно було, що баба Варка ще й стримувала себе у своєму словесному монолозі, який так і пер з неї. І того стримування причина – я. Щось мусила казати і якось вивтікати, бо геть мені кепсько й незручно, що зайшла.
– Та перед ким же Ви сповідуєтесь так? Дідуньо не чують і завтра пам’ятати точно нічо’ не будуть. Зранку й скажете все на тверезу голову.
– Е ні! Тра’ ниньки. Ниньки мо’на дати й по мордяці. Ти мені, доцю, не заважай. Чуєш? Не заважай. Дай бабисько душу одведе, бо завтра – не те, завтра мені перейде. Та й дід не помнятатиме нічого, скаже, що не був п’яним. Іди, іди, доцю, прийдеш завтра. Та прошу, зіронько, нікооому не кажи, що бачила і чула тут. Не скажеш? Ти мені скажи: не скажеш?
Оце, думаю собі, любов! Учора так щебетали, та сонцем-місяцем величали їдне другого, та ладні були руки підкласти їдне під одного, а ниньки – диви, що робиться! Відкрилася бабця Варка в усій своїй красі! А що помогло? Вона, горіляка! Якби не напився дід… О, якби ж не напився дід!.. (Якби не напився дід, то я не почула б того словесного народного багатства прокльонів, тих самобутніх перлів усної народної творчости!). А п’яне, знаєте, п’яне кого хоч’ виведе з себе! І любов тут – ні до чого!
Любов СЕРДУНИЧ