Тетяна ПИЛИПЧУК. Біографія, поезія

20.05.2018 15:53
Я Пилипчук Тетяна. Мені 37 років, але я вважаю, що календарний вік – це умовність. Людина повинна бути молодою душею. Римую з дитинства. Народилась і проживаю у маленькому містечку Дунаївці, що на Хмельниччині. 20 довгих років мріяла про те, щоб видати власну збірку віршів і коли в минулому році світ побачила моя перша книжка «Післясмак», то емоції просто зашкалювали. Це надихнуло творити далі. Друкуюсь в періодичних виданнях і альманахах. Я не іменитий поет і не член солідних організацій. Пишу щиро і від усього серця, тому вірю, що люди так само читають мою поезію серцем. Що вона здатна сколихнути все найкраще, що є в кожному з нас.  
 
***
На схилі весни так п’янить 
аромат
вечірнього неба і поля!
Планета уся як уквітчаний сад,
такий дивовижно-казковий!
Довкола акація і бузина
парфюмом чуттєвим розлиті.
І ти забуваєш думки та слова, –
мов тонеш у цім оксамиті!
На зламі сезону, минає весна,
чарівна, стрімка і барвиста.
П’янить композиція квітів міцна
і душі турбує навмисно.
 
***
Облітає цвіт, казковим вальсом
він кружляє на асфальтний бруд.
Скільки не спіши і не старайся,
а годинники життя невпинно 
йдуть.
З радістю згадай весняну пору,
як здавалось все тобі простим.
Думав, не старітимеш ніколи
і ще довго будеш молодим.
У природи є свої прикмети.
Ось тому зітри сльозу з лиця.
Ти живий! Хай цвіт злітає легко.
Далі час врожаю, не кінця!!!
 
МИНУЛЕ
 
Доноситься з далека голоси.
Це знову стукає минуле в двері.
А ти забудь і просто не впусти
небажанні ці гості до оселі!
Забудь! Забудь! 
Пройшло усе давно!
Не витрачай даремно серця сили.
Сприймайте це, як заїжджене кіно,-
 
емоції до нього вже прожили!
Переступи і викинь мотлох цей,
щоб більше вже ніколи 
не вертатись.
Не підпускай минуле до дверей!
Звільнись і перестань його боятись!
 
ВОКЗАЛ
 
Вокзали ділять нам життя 
на «до» і «після».
Змінилось все, коли у поїзд сів.
Це як машина часу, дивний 
пристрій,
який несе тебе в країну мрій.
Назад повернешся, та зовсім 
іншим.
Незрозумілий механізм потужних 
сил.
Про це мовчать і не складають 
вірші,
та кожен відчуває дивний вплив.
Неначе звичне і знайоме слово.
Насправді дивний, швидкісний 
портал.
Зайшов, поїхав, повернувся новим.
Трансформування місце – це і є 
вокзал.
 
***
Впевнено крок свій зробити 
вперед,
вперто розправити плечі!
Ні, ще не пізно, зусилля і злет!
Поки живий, ще не вечір!
І не здаватися, доки є час!
Знай – перемога настане!!!
Тільки бажання і спалах в очах –
все, що в пригоді нам стане!
Швидше збирайся і час не марнуй, – впевнено крок, не бентежся!
Радісно шляхом життєвим 
мандруй!
Щастя, коли не здаєшся!!!
Тетяна ПИЛИПЧУК