Томка

29.07.2018 18:14
Дівчину звали Томкою. Як я довідався при знайомстві, вона з подругою на кілька днів приїхала до цього невеличкого кримського містечка на відпочинок... 
Ми зі знайомим хлопцем хотіли «зняти» цих дівчат на дискотеці нічного бару. Якось воно не дуже-то у нас і виходило – дівчата хотіли спершу танцювати, а ми ні – хлопець назавтра від’їжджав додому і мав клопіт збирати речі (ми з ним випадково познайомились в місцевій «розливайці»). 
Загальні інтереси швидко об’єднують. Трохи випити і поговорити, щоб було не сумно, познайомитись з дівчатами, що звичайно приїздять на відпочинок парами... Я ж зоставався, часу в мене було вдосталь, і тому я не надто аж переймався швидкими випадковими зустрічами.
«Перемоги» в нас вже були, тому бесіда наша з дівчатами була доволі спокійною. Ми дізнались, що дівчата досить інтелігентні, з освітою. Томка, худенька струнка дівчина, була непоганою, єдине, що в ній мені не дуже подобалось, то це аж надто «гордий» профіль її носа, а також якась прохолода в бесіді. Подруга була більш жіночною, миловидною, у нас обох були на неї «западання», але саме через це ми не могли дійти згоди, котра дівчина кому дістанеться на цю ніч, а на якісь збочення зі сторони цих інтеллігентних дівчат годі було взагалі сподіватись.
Врешті вийшло так, що дівчата зажадали танцювати, нам це набридло, і ми, як справжні пересичені «мачо» сказали їм щось на кшталт «до зустрічі під столом» і пішли.
На другий вечір я прийшов до бару один, з досить гидким настроєм. Знайомий поїхав, як завжди в такому випадку, було сумно, я присів за столика і замовив випивку. Сутеніло. Десь неподалік за красивим старим парком шуміло море, тривожно тріскотіли цикади, вечірня прохолода заспокоювала думки, хотілось просто провести вечір у солодкому напівзабутті відпочинку...
Раптом чийсь знайомий жіночий голос мене окликнув. Я підняв очі, переді мною стояла Томка в тонкій білій сукні, яка підкреслювала стрункість її тіла і легких сандалях на красивої форми ногах. Я привітався без особливого ентузіазму і спитав, де її подруга. І почув доволі дивне...
Подруга, виявляється, «знялась» вчора з якимсь хлопцем і фактично кинула бідолашну Томку саму. До житла їй довелося йти одній-однісінькій, і які катування самотності пережила бідолашна дівчина за цю ніч, один Бог відає... Та ще гірше – «подруга», якщо її можна взагалі такою назвати, вже перебралася до житла свого «бойфренда», навіть речі свої туди перетягла, і в гордовитій самотній злобі Томка вирішила поїхати з цього місця свого смутку якнайшвидше...
«А сьогодні що робитимеш?» –спитав я, ще не дуже розуміючи, чи потрібне саме зараз мені це питання...
«Може, давай потанцюємо...» – невпевнено і «не в тему» сказала Томка, якось соромливо відводячи очі. Мабуть, учорашнє її «намбер ту» в нашому загальному невиконаному дуеті не додавало їй ні драйву, ні упевненості. Сам не знаю чому, але якийсь беззахисний вигляд її визвав у мені приплив тепла до цієї дівчини... І – впевненості в собі...
«Слухайте, Томко! – це був єдиний раз, коли я назвав її на «ви» – Томка одразу перевела все на «брудершафтне» «ти» – навіщо нам ці «дикі танці»? Якщо Ви з горя вирішили залікувати свої рани, когось «підчепивши», то ось я до Ваших послуг. Тільки не заставляйте мене гасати по цьому бару, як скажену мавпу. Візьмемо випити з собою, та ходімо до моря. Любите купатись оголеною?» – видав я на єдиному дусі досить нахабну пропозицію.
«Тільки я плавати не вмію...» –якимось дивним голосом сказала Томка, і в її виконанні це прозвучало, як однозначне «так»...
...Ми йшли темною романтичною алеєю парку, я поклав руку на тонку талію дівчини і всю дорогу відчував легке здригання худенького тіла... Томка йшла, тиха і мрійлива, як сама покірність...
...Ми спускалися до моря по крутій каменистій стежині, допомагаючи одне одному, як давні друзі в скруті і торкаючись при цьому одне одного. Мені пасувало, як довірливо Томка дозволяла брати її і за талію, і за руки, коли вона мало не летіла шкереберть з узгір’я.
«Слухай, а ти в цій темряві не боїшся мене? Все ж ми сам-на-сам, що хочу, те з тобою і зроблю» – трохи грайливо спитав я її. Звичайно, нічого подібного мені і в голову не могло прийти зробити насправді при моїй повазі до жіночої статі, та в цей момент чомусь захотілося додати «драйву» з легким елементом жіночого переляку.
Вона якось дивно зупинилась і, ставши рівненько, глянула на мене знизу вверх блискучими очима. «Роби що хочеш. Якщо хочеш, то просто зараз...» – і потяглася рукою до гудзика на комірці плаття...
Я, хоч і був ще той «боєць», чомусь трохи зніяковів. – «Часу в нас досить. Ідемо, спершу скупаємось»- сказав я, якомога спокійніше, тамуючи своє хвилювання. Хоч я і готувався до не надто довгого «розвитку сюжету», та все ж не чекав, що все станеться настільки швидко.
«Як скажеш. Я вся твоя» – покірно сказала Томка, і ми спустились до води. Ми йшли краєм урвища до великих каменів, що сіріли вдалині. несучи в руках сандалі та пакунок з випивкою, і тепле літнє море приємно лоскотало наші босі ноги.
На великому пласкому камені ми роздяглися догола, я пірнув, виринув і дивився з води, як обережно, тримаючись руками за камінь, сходить у воду Томка. Вона й справді не уміла плавати. Я підплив і грайливо, узявни її за талію, потяг на глибину.
Бідолашна Томка ухопилася руками за камінь, і хоча не опиралася моїм рукам, тремтіла так, що я вирішив не дуже «напирати» в забавках з нею саме на купання. «Я боюся» – мало не схлипуючи, з благанням у голосі сказала вона мені, і я покинув її хлюпатись по пояс у воді на мілкоті, а сам, вже впевнений у майбутній перемозі, в мажорному настрої поплив до глибини серед спалахуючих в нічній воді зірок планктону...
До чого ж приємно купатись у морі повністю голому, коли всим тілом відчуваєш, як вода охоплює і пестить тебе, мов ніжна коханка!.. Нічне море чарівне і дивне, воно вабить і затягує, як нічні лісові вогники ваблять заблукалого мандрівника все далі і далі... Тихий плескіт набігаючих хвиль заспокоює нерви, хочеться лягти у воді, розкинувши руки і ноги, і заснути, як на коврі з духм’яних трав... Я накупався і повернувся до каменю. 
Томка сиділа на ньому гола, обхопивши руками коліна. Вона пахла морем... Чи то – море пахло нею... Я піднявся на камінь, присів біля неї, обхопив одною рукою плечі, а іншою ковзнув уздовж її тіла від невеликих грудей і тремтячого животика до самого поголеного вологого лона... «Роби зі мною, що хочеш...» – прошепотіла дівчина і ніжно обняла тонкими руками мою шию... Я поклав її на камінь і повільно увійшов у неї...
«Хочеш роздивитись, ЩО ти взяв?» – раптом спитала Томка, дивлячись на мене розширеними від пристрасті очима. Не чекаючи відповіді вона піднялась і легко скочила переді мною на сусідній камінь. У відблисках прикордонних вогнів у морській хвилі точена фігурка дівчини здалась не просто привабливою, ні... Мабуть, коли древні греки уперше бачили вироби своїх скульпторів у храмах, античні статуї викликали у них не більше захоплення, ніж у мене в ту мить до цієї загадкової дівчини, яка ще вчора здавалась мені досить таки посередньою... Де ж тоді були мої очі?..
Я не зміг дочекатись, доки Томка намилується сама собою, піднявся, взяв її тремтяче, прохолодне, гладеньке, наскрізь чутливе тіло і поклав на теплий камінь... Вона лягла, відкинувши голову назад і покірно розкинувши руки... Біла на темному... Це відчуття... Мабуть, щось подібне відчували прадавні Волхви-друїди, коли клали на заклання на священний камінь оголених дівчат, приносячи їх у повний місяць у жертву богам лісу і плодоріддя... 
Що це було? Шал? Пізнання досконалості? Потік найвитонче-ніших безумств? До того ж все було так ніжно-пластично, наче коли дитина виліплює з пластиліну якусь фігурку раз за разом, доки, задовольнивши дитячий естетизм, не триматиме в руках жадану ляльку або метелика...
Ми пили вино. Ми курили сигарети, повільно затягуючись, одну на двох, насолоджуючись саме цим дійством передачі її від вуст до вуст... І – знову зливались одне з одним в палкій нестямі... Потім поснули просто на теплому ще від днівного сонця і зігрітому нашими тілами камені... Так ми й зустріли світанок.
Потім ми стомлені йшли назад, перед крутим підйомом Томка взулася сама, і вставши на коліна, взула мене, поцілувавши мені ноги... Ми йшли по вранішньому містечку, зустрічаючи по дорозі перших заспаних курортників, і не було в цьому світі людей, щасливіших за нас двох...
...Вона, звичайно, нікуди не поїхала. Ми оселилися удвох, зрозумівши, що насправді наш відпочинок лише почався з тої миті, коли я довідався, що дівчину звали Томкою...
Серго СОКОЛЬНИК,
м.Київ