Взаємна сповідь

15.02.2017 11:44
Вона була впевнена, що його не любить. І не полюбить, бо як його можна полюбити?!
Вона бачила його не рідко і не часто, і ці зустрічі не здавались їй якимись особливими, а звичайними, як і всі інші... 
Катя прикрашала новорічну ялинку в своєму робочому приміщенні. Старалась показати увесь свій талант, вкласти всю свою душу, бо увесь колектив буде тут проводжати старий рік. І той, в кого вона закохана, - її шеф, теж тут буде.
Все блистіло від чистоти і новорічних прикрас. Старий рік вже можна було випроводжати за поріг...
 Святкування було в розпалі, але Катя була сумною, - її коханий шеф вже був  напідпитку. І через те, що вона була твердою у своїх переконаннях та не хотіла йому у всьому підтакувати, намагався віддати їй гострі словечка назад. І лише тоді, коли вона розплакалася, зніяковів...
Катя вискочила із-за святкового столу і присіла осторонь, щоб нікому не псувати святкового настрою.
Ігор – колега по роботі, давно до неї залицявся, хоча вона цього навіть не помічала. І зараз її сльози, щось в ньому перевернули. Він встав і підійшов до Каті, порушуючи  її особисті кордони. 
Відчувши чиюсь небажану присутність на власній території, Катя зірвалася зі стільця і хотіла знову втекти кудись подалі... Ігор, сам цього не усвідомлюючи, підхопив її на руки і приніс до святкового столу...
– Пусти... – якось саме вирвалося з вуст, хоч до цього вона завжди зверталась до нього на «Ви». 
– Що? – перепитав Ігор, думаючи, що він щось не розчув. 
– Пусти! – ще раз повторила Катя, дивлячись пильно в його насторожені, ще пильніші, блакитні очі. Ніхто цього не почув, бо компанія була голосною, спиртне допомагало тільки висловлювати свою позицію. І непомітно, з острахом посміхнулась, не зрозумівши як перейшла на «Ти»...
Цей вхід на її душевну територію, обрушив огорожу. І Ігор цього теж не міг не помітити.
Посадивши дівчину на її коронне місце, бо Катя була єдиним працівником жіночої статі на підприємстві, Ігор відразу став їй ближчим, бо був єдиним тверезим між тих галасливих святкуючих.
Ця несподіванка якось неочікувано заспокоїла Катю.
– Катю, не звертай  увагу на те, що п’яні говорять. І все буде добре... – намагався Ігор хоч якось виправити ситуацію, що привела до сліз.
– Ну хоч хтось тут щось може... – сердито буркнула Катя, намагаючись зробити комплімент Ігорю, перед п’яними співпрацівниками.
 Чоловік був старшим від Каті на п’ятнадцять років. Зовнішність не кидалася в очі, і до цієї події, яка сьогодні сталася, навіть відштовхувала дівчину.
  Але тепер щось змінилося...
Розмова двох серед людного застілля... Розмова, яка тут нікого не могла зацікавити, бо вона відрізнялася і тоном, і змістом, від сприйнятної у цьому стані.
Катя пройшла крізь цю зовнішність Ігоря, немов через старі двері. І увійшовши всередину душі,  була приємно здивована від побаченої краси... Такого вона ще не бачила. Відкрита душа... Катя і сама не вміла відкривати душу ні перед ким.
Наступив Новий рік. Шеф запросив Катю в ресторан, та і Ігоря теж взяв за компанію, бо Ігор був його другом. Катя була дуже рада. Її мрії починали збуватися. Хоча в ній вже боролися якісь незрозумілі думки...
– Ну, коли там весілля у вас? – запитала молода жінка, яка з чоловіком підсіла за їхній столик у ресторані, направляючи запитання Каті.
– Коли? – жартом перенаправила це запитання шефу Катя.
– Влітку. Поки що звикаємо один до одного... – якось несподівано і не дуже впевнено відповів шеф.
– А то ще не знати, чия Катя буде – його чи моя... –  несподівано пожартував Ігор.
Цей Новий рік став доленосним у житті Каті. Вона таки вийшла заміж за Володю – свого шефа. Ігор віддружбив своєму другу.
Запросивши на весільний вальс Ігоря, Катя не змогла не сказати те, що її мучило.
– Ігоре, я тобі, напевно, до кінця життя буду вдячна за слова, які ти сказав тоді Володі... що візьмеш мене за жінку, якщо він не візьме... Це його змінило. Він вирішив одружитися, оцінив мене. 
– Катю, колись ми зустрінемось такими вже сивими, старими, і я тебе спитаю, чи це так? – трішки з сумом промовив Ігор. – Ти щаслива? Все так, як ти хотіла?..
– Все так, як я хотіла... Тільки наречений – не той. Я закохалася  в тебе, ще тоді, в передноворічний вечір...
Очі в Ігоря заблистіли. Він був щасливим від тих слів...
Катя його поцілувала легенько в губи і відійшла. Бо наречений зачекався вже. Вона посміхалася, і ніхто нічого навіть не підозрював...
З другої сторони танцюючого кола, Катя бачила, як Ігор посміхався, напевно ще відчував той поцілунок...
Вона знала, що ніколи його не втратить. Бо він був найближчим з усіх. Він знав її, а вона знала його...
Навіть Володя знав, що вони, як з одної глини зліплені, розуміються з півслова.
Але те, що тепер цілувати його не можна, і навіть мріяти про це заборонено – робило його губи солодкими-солодкими...
І не встиг пройти навіть тиждень,  як Катя знову набирала Ігоря, щоб вилити йому душу, розказати про те, чого чоловік не може зрозуміти, хоч він і хороший.
– Мені так бракувало того, щоб ти розказав мені, що ти відчував біля тієї чи іншої дівчини... Я навіть не ревную... Бо ти більше нікому такого не розказуєш з них, лише мені. 
– Та нічого тобі не бракує! – перевів вміло на жарт її зізнання Ігор, і вони щиро розсміялися...
Чи то брат, чи то коханець? Чи то сестра, чи то коханка..? Але радість і спокій вмів приходити до них у душу тільки після такої взаємної сповіді. І кожен знав, – це назавжди...
Марія КАРУК-ФЕДИНА,
с.Головецько,
Львівська обл.