Збірка поезії Миколи Радиці «На кресалах життя»

15.10.2016 10:14

Талант творити Велике слово дається Богом від народження.  У душі автора поетичної книги «На кресалах життя» - Миколи Миколайовича Радиці, цей Божий дар з юних років горить палким вогнем. Пліч-о-пліч крокує  з ним на зустріч  радості й печалі, а в хвилину самотності, мов безугавний дощ із неба, виливається римами на папір. Власне, саме такий момент для кожного поета є священним, бо народжується із душі Велике слово, наче на світ нове життя.

Автор неодноразово у віршах згадує про свій дар писати. Він дякує Богу, людям, природі, усьому тому, що надихає його на творчість.

Микола Радиця народився 11 жовтня 1956 р. в селі Дзвінки Білогірського району Хмельницької області в простій українській родині. 

Дитинство минуло серед дивовижної природи, яка наповнила душу вічно живою красою. Ще з молоду навчився вслухатися в таємничу мову природи та відчувати її до найменшої краплини.

У 1972 р. закінчив Дзвінецьку восьмирічну школу.

У 1974 р. здобув повну середню освіту в Шекеринецькій середній школі Ізяславського району Хмельницької області.

Із 25 грудня 1974 р. - директор Дзвінецького сільського будинку культури.

З 1975 року - служба в армії.

У 1983 році закінчив з відзнакою і двома авторськими винаходами Український інститут інженерів водного господарства гідротехнічного факультету за спеціальністю інженер-гідротехнік.

У 2004 році здобув другу вищу освіту за спеціальністю економіка підприємства в Українському Державному університеті водного господарства та природокористування.

З 1983р. по 1987р. працював на будівництві Хмельницької АЕС в Хмельницькому монтажному управлінні «Юженергомонтаж» на різних посадах.

У 1987 році перейшов працювати в гідротехнічний цех по експлуатації Хмельницької АЕС.

 З 1989 року і по цей час – директор Нетішинського від-окремленого підрозділу колективного сільськогосподарського підприємства «Тепличний комбінат».

Вірші пише зі шкільних років. Перші публікації вийшли у 1973 році в місцевій пресі. Вірші публікувалися в міській газеті «Нетішинський вісник», славутській районній газеті «Трудівник Полісся», неодноразово всеукраїнській газеті «Гарний настрій», а також у квартальнику «Буковинський журнал». У 2015 році поезія Миколи Радиці була надрукована у колективній збірці поезії, прози та пісень «Я серцем ненароком відболю», в літературно-художньому виданні «Самоцвіти України», презентація якої відбулась у Новоград - Волинському музеї Лесі Українки, збірці інтимної лірики «Трояндовий попіл».

Нагороджений орденом «1020 - річчя Хрещення Київської Русі», грамотою священного синоду Української православної церкви від 26 вересня 2008 року.

Микола Миколайович Радиця  продовжує працювати та віддаватися літературному слову наповно. Він пише: «Моя поезія - це безмежна річка, в якій злилися любов, біль, надії, душевні переживання та тонке відчуття природи». Окрім поезії, автор захоплюється живописом та малює. 

«На кресалах життя» - перша поетична книга Миколи Радиці. Автор довго йшов до цієї книги. Чималий доробок творів накопичувався з роками. Більше сотні вибраних віршів увійшло до збірки, а скільки ще не опублікованих залишилося в очікуванні побачити світ…

Книга поезії ділиться на п’ять розділів: «Теплі спогади дитинства», «На кресалах життя», «Ми – українці, це знамення Боже!», «Моє життя – все повністю в тобі» та «Осінь стукає тихесенько у двері».

У першому розділі «Теплі спогади дитинства», Микола Миколайович згадує свої дитячі та юнацькі роки, батьківську хату, матір та батька. І, здається, на мить, що разом із автором блукаєш стежками полів та лугів, купаєшся у ставку та ловиш карасів, вдихаєш на повні груди запах скошеної трави, милуєшся красою рідного села Дзвінки. 

Розділ «На кресалах життя», як і назва книги, розповідає про радісні та важкі дні життя автора. Він замислюється над сенсом свого життя, зважує усі «за» та «проти», аналізує свої вчинки та наставляє інших бути добрими, мудрими, благородними людьми, любити життя та Україну. У кожній поезії невловимо відчувається смуток і жаль, біль і пристрасть, тонка самоіронія, здатність помічати незвичайне у звичайному і буденному.

«Ми – українці, це знамення Боже» -  розділ сильної патріотичної та громадянської лірики. В поезії відчувається чітка позиція автора, тривога і біль за рідну землю, за долю людей, вміння не стояти осторонь в час важких випробувань, а воювати словом, як зброєю. 

Кохання - це тема вічна і невичерпна. І саме кохання найбільше спонукає до творчості в будь-яких її проявах. «Моє життя – все повністю в тобі»  -  прекрасна інтимна лірика. Микола Радиця  - ліричний філософ. Усе земне і небесне його хвилює, змушує сумніватися, шукати пояснень. Свої почуття і думку він чітко викладає на папір. Насиченість метафорами, вміння створювати неологізми, робить поезію влучною і виразною, багатою на образи.

Останній розділ  книги - «Осінь стукає тихесенько у двері». По-осінньому красива пейзажна лірика. Супровождується описами природи рідного отчого краю та Батьківщини. Найбільше віршів відведено саме осінній порі.  Це можна пояснити тим, що у цей період року народився автор. Як для кожної творчої людини, накопичені емоції найліпше проявляються  восени. Цією меланхолійною порою створюється багато  неперевершених шедеврів, як в живописі, так і в літературі. У віршах Миколи Радиці, окрім вражень від прекрасних осінніх пейзажів, відчувається легкий смуток  за пройденими роками, які назад не повернути. І як тиха осінь, стукають в його двері нові, а він впускає їх у свій дім та дякує за їхні життєві уроки, поринаючи думками в минуле наодинці з пером.

Юлія МЕЛЬНИК

 

Дитинство

Синьоокі волошки 

кличуть нас у дитинство,

І ромашки схилились 

нашій вже сивині,

Лиш самотня сльозинка, 

як з росинки намисто,

Спалахнула на сонці, 

пригадавши ті дні.

 

Заклекоче лелека

 на стовпі біля хати,

Перестануть кричати

 на болоті жаби,

І в душі те дитинство 

не потрібно шукати,

Воно було і є 

діамантом завжди!

 

І струмок по камінню 

протікає шумливо,

І пестливо лоскоче 

долоню руки,

Лиш в душі, як завжди, 

серце жметься тужливо,

І зозуля рахує непрожиті роки.

 

А цвіркун у траві 

свою пісню співає,

Ніби кличе до себе 

половинку свою.

Тільки він є дивак 

і нічого не знає,

Бо співає про мене 

і про долю мою.

 

Ой дитинство, дитинство, 

ти є ніжний світанок,

Ти є мамина пісня 

біля мого вікна,

Ти є запах землі 

і сумний нестаток,

Ти є вічна молитва, 

така щира й одна!

 

 

Я жити хочу 

за законом Божим

Боюсь пустих прожитих літ,

Щоби душа не стала 

каменюкою,

І серце не скував холодний лід,

І віра у життя не вкрилася 

багнюкою.

 

Життя свого гортаю сторінки,

Хоча би щось на них би 

залишити,

І ті, що прийдуть після нас 

в віки…

Хотіли так як ми, побільше жити.

 

Я не прошу у долі повороту,

Я з цим живу, сміюсь і навіть плачу,

Знаходжу в болях праведную ноту

Й за це собі та іншим я віддячу.

 

Я жити хочу за законом Божим,

Писати вірші і співать пісні,

Не бути у житті лише 

прохожим,

Коли душа клекоче так в мені.

Микола РАДИЦЯ,

м.Нетішин