Жінка в панчохах

28.03.2016 18:32

(Частина перша)

До перону прилип важкий потяг, і натовп почав діставати проїздні документи та підіймати з підлоги важкі валізи. Смужки черги навпроти кожного вагону повільно просувалися вперед і зникали в ньому. 

До відправлення лишалося десять хвилин, пасажири все мостилися і порпалися в кишенях та валізах. 
- Обережніше, будь ласка, дивіться куди йдете! - Різкий і тонкий жіночий голос здійнявся високо в повітря. 
-Пробачте, я ненавмисне, - ще один жіночий голос. Але такий штучно стишений, що, здавалося, він, на відміну від першого, застелився підлогою. 
- За ваше пробачте я собі нові панчохи не куплю, а ви їх мені мало не порвали цупкими краями своєї валізи! - Задзвеніло знову над сполоханими присутніми. 
- Я ж ненавмисне, пробачте, - пролунало ще тихіше. - Панчохи в неї, бач, а в мене варення на зиму... Десять банок, повна сумка. Повія... - Останні слова звучали майже пошепки. 
Жінка з дзвінким голосом та в непошкоджених панчохах вмостилася на своє місце і, ще щось притишено пробубнівши для годиться, дістала із великої розцяцькованої сумки журнал і зашаруділа глянцевими сторінками. 
Потяг рушив уривчасто, повільно відліплюючись від перону. 
Через хвилин десять, здригнувшись від різкого сигналу вхідного повідомлення, вона роздратовано поглянула на екран. Багацько літер, слів і речень, багато трьокрапок. Абонент «Іра офіс» не пошкодував часу і сил, щоб передати інформацію в текстовому вигляді. А інформація була наступна: 
«Я сумую за тобою... Шкода, що ти ідеш від мене раніше. Могла б затриматись ще і поїхати, як і планувала, вечірнім потягом. Я, в дідька, не розумію, що коїться?!.. Ти отак зриваєшся і без пояснень полишаєш мене самого. Я б волів обговорити все, що сталося між нами. Ти навмисне залишила білизну в ванній? Не ображайся, але надалі попереджай. Добре, що її першим помітив я. Якщо ти боїшся, то наступного разу знімемо номер в готелі... Або квартиру - зможеш сама вибрати. Цілую, щасливої дороги.» 
Жінка в панчохах опустила телефон в кишеню, залишивши прочитане без відповіді та коментарів. Відклала журнал і спрямувала порожній погляд у вікно. Ні під час його читання, ні зараз обличчям її не володіла жодна емоція. Здавалося, що навіть під час перегляду популярного глянцю вона була більш схильна хоча б посміхнутися. 
Минали години, втома розтікалася тілом, і час до прибуття на вокзал потрібного міста вона провела, заплющивши очі. 
Голосні й недешеві вокзальні таксисти наперебій запрошували жінку в панчохах до салонів своїх автівок. 
Підібравши авто, ніби під колір губної помади, опустилась в салон брудно-червоної шкоди з подряпаним крилом і балакучим водієм без навігатора. 
Діставшись своєї багатоповерхівки і сухо подякувавши водієві, скупо приправляючи цю подяку кількома купюрами, вийшла назовні. 
Годинник говорив, що вже четверта, пам'ять говорила, що згідно із застарілими планами в цей час вона мала б лише сідати у вагон. 
Було величезне бажання зупинитися в якійсь забігайлівці та залпом випити кілька склянок гіркого алкоголю, а якщо пощастить, то, мабуть, і поїсти. 
Однак втома давалася в знаки, а тому відома нам жінка у дивом вцілілих панчохах вже пленталась до ліфту. 
М'яко підіймаючись на свій сімнадцятий, вона раптово здригнулася і похапцем полізла у кишеню сумки - схвильовано поспішаючи, дістала звідти обручку. Звичайнісіньку таку собі обручку без камінців і гравіювань, і, полегшено зітхаючи, вдягнула собі на безіменний правої. 
Пройшовши в помешкання, опустивши сумку на підлогу, помітила, що сумка опустилася не на неї, а на гарнюні жіночі чобітки, з кокетливими крихітними бантиками. Чобітки були, мабуть, шкіряними і, мабуть, ще теплими. 
Вони стояли, грайливо притиснувшись до давно добре знайомого чоловічого взуття. 
Всередині неї росло величезне бажання впізнати, що десь вона їх вже бачила - наприклад, на мамі або сестрі власника того чоловічого взуття, на котре вони так грайливо поклалися. Чи на гладкій підстаркуватій сусідці, яка постійно заходила за сіллю. Остання версія була неабиякою бажаною і водночас чудернацько-нереальною. Підстаркуваті гладкі сусідки не носять таких чобітків, тим більше не взувають їх, аби подолати два метри сірої під'їздної підлоги, щоб подзвонити у сусідські двері. 
На такому взутті зупиняється вибір достатньо молодих жінок, які знають собі ціну. Такі жінки не проситимуть солі у сусідів і точно не зношуватимуть таку красу, йдучи в гості до брата або інших родичів. Такі жінки використовують подібну важку артилерію, аби приголомшити, збити з пантелику і лишити після цього гіркувато-солодкий післясмак вражень, який ще довго не лишатиме наодинці.
Холодний піт, здавалося, вже просто лився спиною, легке шарудіння і глуха стишена розмова з віддаленої кімнати зробили свою справу, запустивши під сорочку вже відомої нам жінки жменю мурах, котрі, не гаючи ні хвилини, галопом забігали спиною.

Продовження буде...

 

Анна Плешивцева