«Звучання дотику» - збірка поезії Соломії Лаговець

12.04.2017 16:04
Звучання дотику... Напевно кожен із вас, почувши ці слова, подумає про щось своє. Щось таке рідне і приємне. 
І я не здивуюсь, коли у всіх, поняття цього вислову, буде зовсім різним. 
Для когось, він відображає кохання, пристрасть, емоції, мурашки по тілу. Перше кохання, перший поцілунок, перші сльози.
Для інших – це спогад про найріднішу людину: матір, батька, бабусю, хрещену, дідуся... Саме, завдяки їм, у нашій пам’яті та душі поселився спогад про  турботливі та ніжні обійми, які здатні вилікувати, будь-яку хворобу та захистити від усіх бід на світі.    Ну, а тих, хто вже відчув радість материнства, ці слова перенесуть у той день, коли ви відчули рухи вашого немовляти всередині вас. Або ж, коли вперше взяли на руки свою крихітку. Це звучання дотику ніхто крім вас не чув, але ви добре знаєте його особливу мелодію.
 Для когось, назавжди в серці, залишиться звучати  «дотик»  прощання, коли струни настільки ослаблені, що можуть грати лише сумні ноти. Це я про тих, кому довелось провести близьких та рідних на фронт. І в пам’яті, постійно виринають спогади про останні обійми та слова. 
Кожен із нас є особливий: зі своїм досвідом, долею та почуттями. Тому й «звучання дотику» – у кожного своє, неповториме. Яке не зможе ніхто крім вас почути й відтворити.
У своїй збірці, я поєднала усі мелодії звучання для того, щоб ви змогли відкрити у собі щось нове або ще раз згадати про своє особливе «соло». 
Від себе хочу побажати, щоб ваше життя, супроводжували лише радісні мелодії. Сподіваюся, однією із них стане моя книга. 
                       З повагою і любов’ю –
                          Соломія ЛАГОВЕЦЬ
 
 У КНИЗІ СХОВАТИСЬ
 
Куди ви ідете, коли вам погано?
І серце безмежно болить
Коли треба швидко залічити ті 
рани,
Душевними, звуться які.
 
Можливо хтось йде на природу 
дивитись,
Чи може до друзів спішить.
А я от, в книжках люблю 
загубитись,
Від сірості пахмурних днів.
 
Ви знали, що в книзі ми можем 
сховатись
Від болю, і горя й біди?
В ній можна на всю ніч нам 
пропасти
Й втопити у ній свої сни.
 
Не всі зможуть вислови ці 
зрозуміти, 
Кому не близька є читання та 
мить.
Та той, хто хоч раз зазирнув у світ 
книги
Не вибратись з нього навік.
 
ПАСТКА
 
Не спиш? Все думаєш, гадаєш,
Як правильно тобі вчинить.
І все кругом, неначе пастка,
З якої вибратись ти мчиш. 
Здається, виходу немає,
Чужими близькі стали всі
І, почуття зі смутком почорніли
Та перекрили кисень враз тобі.
Не все буває так погано,
Як за часту ми можем уявить.
Лише потрібно із собою 
розібратись
Й життя своє вже заново 
відкрить.
І, озирнувшись, ти вже сам 
побачиш,
Що не такі уже й лихі часи.
І зовсім не була це пастка, 
А досвід, що чогось таки тебе 
навчить.
 
НЕ ВІДКЛАДАЙМО ВСЕ НА ПОТІМ
 
Цінуйте кожну мить, вона не 
повториться,
Життя, все ж наше, зовсім не 
кіно.
І, якби не хотів ти повернути,
Минуле вже в історію ввійшло.
 
Не треба відкладати все на потім,
Бо, «потім», з часом теж мине.
І довго так не зможеш ти 
збагнути,
Що півжиття, усе ж таки 
пройшло.
 
І тут вже розумієш, що щось, 
не закінчити,
І мрії деякі – забути довелось.
Та, все одно, пройдуть лиш миті,
Й в життєву суєту повернешся ти 
знов.
Соломія ЛАГОВЕЦЬ,
м. Копичинці