Дарія ТИПЧУК. ЦЕЙ ДОЩ

Дарія ТИПЧУК. ЦЕЙ ДОЩ
***
Цей дощ... Холодний та сумний...
Прозоро-чистий, наче твої очі.
Але чомусь далекий і...чужий
Спраглий нас шукає серед ночі.
Осінь...Перевтілення весни!
Теплі відтінки вигорять в багатті!
Коли твої моїми стануть сни –
Будемо по справжньому багаті!
Ці зорі– краплі у вікні,
Весняні спогади – 
осінні листопади...
Мрії у багряному сукні
В цьому дощі шукають ще 
розради...
 
***
Глянь, як вона спокусливо танцює...
Їй аплодують стоячи вітри,
Небо спраглий погляд свій тамує
Дощ по ніжних вигинах прямує...
Танцюй і ти!
І ти танцюєш... А вона кепкує!
Твій одяг розриває на листки,
Золоті прикраси пропонує,
І думки таємні провокує
За нею йти!
Вони ідуть.Та ні, летять на крилах
Лелеками і ластівками у весну!
І стримувати їх ти вже не в силах,
Та й танці ваші зовсім в різних 
стилях
 
Але спіймай у кожному красу!
Танцюй спокусливо, 
щоб насолодитись
Поглядами жадібних ночей,
Щоб перехожим захотілося 
молитись,
Розглядати мовчки і навчитись
Не відводити від краси очей!
 
***
Ах, моє сонце! Літо проминає...
Ще залишилось кілька теплих 
днів...
І журавель над хатою кружляє...
Чи ти мене, мій друже, зрозумів?
Ось так пройде усе, 
що перетерлось,
Перемололось в м’ясорубці днів.
Нам мріялося... І було нестерпно
Чекати те, що кожен з нас хотів.
А дні злетять осінніми листками.
Осіннє листя - сторінки книжок,
Які закінчаться колись. І з нами
Підуть в могилу... Серце на замок!
Навіщо ці даремно хвилювання!?
Є Бог і доля, - пишуться книжки.
Щасливий кожен, хто пізнав 
кохання,
Хто віднайшов в житті свої стежки.
Минає літо... Все в житті минає!
Минають люди, запахи, смаки...
Вечірнє небо птаху обіймає.
І ти мене до себе пригорни.
 
D. D.
 
Розбудив мій спогад. Давній.
Призабутий.
Ти де його побачив? Кажеш, у очах?
Серце не піддалось гіркоті отрути.
Так, мабуть, буває тільки
у казках.
Спогад ще тримає. Розгортаю 
крила.
Злетіти в небо хочу. Тягне щось на 
дно.
Пам’ять ще не знає, що любові сила
Здатна вибачати, що б там не було.
Засинай, мій спогаде. Не хвилюй даремно.
Ясні зорі тихо сяють у пітьмі.
Я сміюся дзвінко! А на серці 
щемно...
Ми у цьому світі далекі, та близькі.
 
***
В серце сонце запало
Та й зсередини спалило...
Те, що яскраво палало
Більше не має сили.
Серце дотла згоріло...
Ще й насміхаються люди!
Те, що раніше боліло,
Більш важливим не буде...
Сонячне серце - сила,
В якої властивість пекла...
Сердешна сонячна злива...
Холод пече...Далеко...
 
***
Цей вечір такий теплий-теплий,
Наче нам камін розпалив.
Замість дров підкидає див
І шепоче лукаво «вгодив?»
Наша ніч на диво глибока -
Ми у ній шукаємо дна...
Нап’ємось цілунків сповна,
Щоб до нас не бралися вроки.
Прокидатися на пелюстках
Світанок з рум’янцем буде...
Зітханням впаду на груди
І розтану у твоїх руках.
День дарує солодкі муки -
Наша пристрасть в очах горить
І ми ловимо кожну мить,
Бо не втекти нам від розлуки.
Буде вечір холодним, мов сніг...
І рідні у ньому кроки...
Чи ж то переможуть вроки?
Муркотіння кота біля ніг...
Дарія ТИПЧУК