Душа в оксамиті

Душа в оксамиті
Осінь в лісі пожежу роздула 
Соковитими диво-тонами, 
В жовті сукні берізки вдягнула, 
А дуби – у шляхетні каптани. 

І малює художниця осінь 
На палітрі Землі акварелі. 
Фарби в літа барвистого просить, 
Бо не любить розмиті пастелі. 

І жартує пустунка зі мною, 
Очі золотом сяючим сліпить, 
То в танок закружляє з собою, 
То листочки на спину приліпить. 

Та буває й сердитою осінь: 
Хмари рве, закипає вітрами, 
І гілки потемнілих сосен 
Довго плачуть сліпими дощами. 

Нині ж тиха, задумлива осінь 
У солодкий полон забирає, 
Бо прозора бездонная просинь 
Небеса із землею вінчає. 

Від цієї краси я літаю 
І щасливі ловлю оці миті, 
Бо пройде літо бабине, знаю. 
Осінь плаче… 
Душа ж – в оксамиті!
Тетяна МІРОШНИЧЕНКО
 
 
Показати список тих, хто оцінив