Ірина ПЕТРИШИН. ЗВИЧАЙНЕ СЛОВО «МАМА»

Ірина ПЕТРИШИН. ЗВИЧАЙНЕ СЛОВО «МАМА»
ЗВИЧАЙНЕ СЛОВО 
«МАМА»
 
Звичайне слово МАМА 
Нам голосом озветься,
І обігрівши пам’ять,
Запишеться у серці.
 
Дитя його промовить, –
І мріяння здійсняться...
Хай чуючи це слово, 
Матусі мають щастя.
 
Вони завжди із нами
І днями, і ночами...
Звичайне слово МАМА...
Звичайне й незвичайне...
 
 
А ЧАС – НАЙКРАЩИЙ ЛІКАР
 
А час – найкращий лікар! 
Він залікує рани.
Остудить все настільки,
Що дивно серцю стане...
 
Залишить вже самою
На шляху роздоріжжі, 
Де вибирають долю,
Святу або і грішну.
 
І поведе далеко,
Де щастя пише знаки.
А за минуле чеки
Поставить, наче крапку.
 
Щоб не стрічатись більше,
З минулим, що боліло. 
В майбутнім досить місця, –
Щоб крокувати сміло.
 
Мені залишить вибір,
Щоб знову лікувати
З закоханості грипу,
Чи алергій-симпатій...
 
 
ЛЮДИ ВСІ ДОБРІ
 
Я завжди думала, 
Що люди – добрі всі. 
Я вірила захопленню і дружбі,
І вірності, і щастю, і красі...
Хоч інколи я помилялась дуже.
 
Я думала, нема поганих, ні!
Є просто ті, кого життя побило, 
І крила поламавши, збило з ніг... 
А піднятись самі не мають сили.
 
Я думала усі вони є щедрі, 
У них немає злості, тільки страх,
Що проти них хтось їхню же 
відвертість,
Поверне, наче шахматна гра.
 
Нема поганих, є лиш – забуті,
Є ті, що манівцями десь ходять.., 
Що є не злі, а лиш – непочуті, 
Не кам’яні, а просто – самотні... 
 
 
ТИ ЗНАЄШ, Я ТЕПЕР ЖИВУ ІНАКШЕ
 
Ти знаєш, я тепер живу інакше.
Історія. Стоїть у серці крапка.
Воно вже від самотності не плаче.
Життя моє розпочалось спочатку.
 
Розпочались щасливі моменти, 
Хороші люди поруч, ну і книги... 
Я роблю знову кроки до злету 
Крізь вир життя у небо, що тихе.
 
Інакша я, – так легше прощатись.
В «люблю» моїх немає потреби.
Це просто для нового початок,
Де ти без мене й я вже без тебе...
 
 
А Я СЕБЕ СЛАБКОЮ 
НЕ ВВАЖАЮ
 
А я себе слабкою не вважаю. 
Що б не було мені, – минеться. 
Не маю я для себе жалю, 
Хоч досі гоїться ще серце.
 
А я себе слабкою не вважаю, 
Бо сильною мене Господь нарік. 
Щоб я стояла міцно над ножами,
Йдучи життя канатами вгорі.
 
А я себе слабкою не вважаю, 
Хоч сильною напевно важче жити. 
Та я молюсь одне лише бажання,
Щоб небо озивалося в молитві.
 
Я все стерплю і знову щастя буде. 
А я є сильна, вершитиму кроки
Виставою цікавою на людях,
У Бога не питаючи ще доки?..
 
А я себе слабкою не вважаю, 
Хоч у житті трапляється усяке.
Можливості я створюю віршами,
Причини не шукаючи на слабкість.
Ірина ПЕТРИШИН