КРЕЩЕНСКОЕ. Серго Сокольник

КРЕЩЕНСКОЕ
 
Речка, речка!... Снулая, больная...
Тонкий лед укутал, словно плед...
Ну скажи, о чем ты вспоминаешь,
Истекая в холода рассвет?
Слышен звон церковный – 
нежен, тонок,
С колоколен растревожив тишь...
Может быть, купания 
девчонок?..
Их в объятья нежно 
заключишь...
В полусне прохладного теченья
Затерялся времени разбег...
Зимних снов унылые виденья
Томно овивают твой ночлег...
Только раз на Празднике 
Крещенья,
Прорубивши в грезах полынью,
Ты свершишь, проснувшись, 
омовенье,
Чистоту души отдав твою
Тем, к тебе приникшим 
пилигримам,
Что к твоей душе припасть 
пришли...
Не сковать тепла суровым 
зимам,
Что идет от Веры и Любви.
 
РОЗДУМИ І ДУМИ ПІД 
ПЕРШИЙ СНІГ
(Маленька поема)
 
Завірюха куражить...
Снігом сипле на рани...
...сніг – не попіл від сажі
Шин згорілих Майдану....
Сніг минулі події
Устилає покровом.
І нічого не вдієш...
Це – «Священна корова».
...чавлять автоколеса
Приморожені грудки,
Наче груди в інцесті
На зупинці маршрутки...
...в завірюсі капслоком
Світло близиться лиха
Усебачачим оком...
 
Ось автобус під’їхав...
– Чи водій дурнуватий?..
–Зупиняйся вже, клятий!..
 
...як же ж люблять таланти
На Русі «зупиняти»...
...Легко пісню вчавити –
Мов ногою на груди...
...як нескладно ступити
На стежину облуди...
– Ти квиточка не купиш –
Щирять морди нещирі.
Титулована тупість
І суцільна зневіра...
«Розторбили» відзнаки
По «своїх» кабінетах.
...чи сміятись, чи плакать
В Україні поету?..
У фужери фуршетів
Зорі падають з неба.
Там немає поетів.
Бо – ПОЕТІВ НЕ ТРЕБА.
 
...сніжна твань каламутна
Забинтовує відчай...
 
Від’їжджає маршрутка
За маршрутом – у вічність.
 
КИЇВСЬКА ЗИМА
 
На Дніпрових пагорбах зима
Кволо навпіл розтинає час,
Що шляхом надії до оман
Сотні літ по колу водить нас.
 
Гори сплять у брилах льодяних,
Мов царівни з кришталевих трун
У чеканні збуджено-палких
Поцілунків, що надасть Перун
В час весняно-перших 
блискавиць,
Року починаючи забіг...
 
...Ще криваві сполохи зірниць
На підталі схили ляжуть їх,
Що цілунком Хорс у сонцестій
Наостан, мов зранений рекрут
Подарує дівчині своїй...
...і в могилі сплять Герої Крут...
 
ЗИМОВЕ КОХАННЯ
 
Ми з тобою вночі, наче діти.
Наче діти, що хочуть зігрітись.
І тіла ми під ковдрою грієм,
І від себе самих шаленієм...
Хай на вулиці морок і холод...
Попід ковдрою тіл наших голих
Не розплести чарівне єднання...
Це тепло провокує кохання,
Що замріяно грається нами...
От свічки узяли з сірниками...
Хай кімнату таємно- мрійливо
Нам освітять вони мерехтливо...
Ти з-під ковдри хутенько 
зіскочиш,
І станцюєш мені серед ночі
У містичному світлі свічному
Еротичний танок невагомий
А тоді я тебе, прохолодну,
З тіла присмаком трохи солоним,
Увізьму, наче серця надію,
І собою покривши, зігрію.
Хай негода вовчицею виє...
Хай вікно білим пилом засіє...
Нас зуміє кохання зігріти.
Ми щасливі удвох, наче діти...
 
 
ПРИХІД ЗИМИ
 
Відлетіли птахи в безтурботні 
краї...
Ранній подих зими розкидає свої
Сірі крила у дим напівсплячих небес...
Сум осінній із ним, наче 
думкою – без
Наших стріч чарівних на 
узбіччях доріг,
Без торкання стеблинок 
оголених ніг,
Без зірок, що ночами їм нам 
ворожить
Тепло-літніми снами – 
як зможемо жить,
Пить тілами на двох морок 
темно-густий?..
На траву, наче килим, удвох не 
лягти...
Вже несе по ярах скельця 
сніжних подій...
Вкрило зимно у снах тему ніжних надій...
Та не вічно снігам лихоліття 
летіть,
У сердечнім чеканні весну нам 
зустріть.
Вкрийся тепло снігами, кохана, 
засни.
Хай присниться світанок весни 
чарівний.
Серго СОКОЛЬНИК,
м.Київ