ЛАКРІМОЗА. Микита РИЖИХ

ЛАКРІМОЗА. Микита РИЖИХ
ЛАКРІМОЗА
 
Лиш подаруй прозору лакрімозу –
І з’явиться і сонце, і блакить.
Лише одну – пекучу та прозору.
Лише одну на сто тисячоліть.
Нехай зітліють темні катакомби,
Нехай згорить замучена земля,
Нехай зійдуть всі цензори та 
пломби
Та  вознесеться нива та рілля.
А люди вже не будуть нудьгувати,
У кріслах вже не будуть вік сидіть,
Відкриють ворота, одчинять грати
І пробіжить крізь час маленька 
мить.
Нехай вже не шукають верболозу
У стомленому дзеркалі води.
Лиш подаруй прозору лакрімозу,
Лише одну для цілої землі.
 
***
Коли я бачу землі, зруйновані 
силою темною,
То бачу зазвичай я силу людську.
Коли я бачу землі незламні, 
відновлені –
Людину я бачу.
Оскільки земля – цінність ще й у 
матеріальному значенні,
То немає сенсу оспівувати її красу 
та велич.
Але чи має сенс не оспівувати 
пшеницю золоту чи квіточки 
тендітні,
Що теж походять з землі?
Коли я бачу людину і бачу землю, 
що йдуть пліч о пліч –
Природу я бачу,
І тоді сперечатись про що-небудь 
уже неможливо...
 
***
Усі, хто був на землі – усі бачили 
небо.
А ось із неба землі не
видно.
Взагалі, звідти не видно нічого.
Лише іноді можна розгледіти 
верхівки старих дерев.
Але небо є:
Велике та красиве,
Просторе та гарне.
А що земля?
Вона чорна, нечиста, невиразна та 
трохи дивна.
А ще на землі є люди, розумніші   
за птахів.
Але птахи знають: щоб вижити  – 
треба спуститися на землю.
Люди ж цієї таємниці не знають.
Тому для них і є небо.
 
 САД
 
І мир, і зло, добро і лад,
І таїни всесвітні,
І гори стін, і стіни  рад,
І квіточки тендітні –
Усе єдине, все одне,
Усе початок має
Зі Слова того, що не вмре,
І Слово те безкрає.
І дім його – едемів сад,
І темная короста
Не з’їсть той сад;
Не з’їсть злий гад
Землі частину  й шосту,
І навіть клаптика не з’їсть,
Врятує бо те Слово,
Що крізь пітьму лихих
Століть
Несе  ім’я святого.
Давай же, Слово, дай порад!
Мій ПІБ, мій світ, мій всесвіт – 
Сад!
 
БІЛІ АЙСТРИ
 
Я побачив білі айстри –
Мару дивну цю.
Фарби швидше мені дайте –
Я весь світ зміню.
Зображу я синє небо,
Цілий луг квіток,
Намалюю чорну землю,
Тихий мій садок,
Що побачив у полоні
Чорно-білих снів,
Чорних, білих, загадкових
Сірих міражів.
Я побачив білі айстри.
Я, напевно, сплю.
Так прокинутися дайте!
Дайте, я молю!
Микита РИЖИХ,
м.Нова Каховка