Лариса МАНДЗЮК. ОСІНЬ - НАРЕЧЕНА...

Лариса МАНДЗЮК. ОСІНЬ - НАРЕЧЕНА...
ОСІНЬ - НАРЕЧЕНА...
 
Осінь-наречена, так не поспішай,
дай насолодитися красою.
Ти спечи смачний, весільний 
коровай,
потанцюй осінній вальс зі мною.
Осінь-наречена, в сукні 
закружляй
вишитій барвистими нитками.
Хай осіння скрипка звеселяє край.
застеляй стежини рушничками.
Осінь-наречена, перстень 
не ховай,
у вінок з осінніми квітками...
Розрізай смачний, осінній 
коровай,
заспівай пісень із парубками.
Осінь-наречена, так не поспішай,
ми підемо у танок з тобою...
Хай осіння скрипка звеселяє край,
дай насолодитися красою...
 
КАЛИНОВЕ НАМИСТО...
 
Калинове намисто – любові оберіг,
цілунок літа, стиглий наче жар.
Розсипле жовті квіти, на осені 
поріг,
дарує найсолодший свій нектар...
Калинове намисто – осені струна,
мелодії старі від скрипаля.
Сріблястих кленів пісня ніжна, 
чарівна,
де золотом вкриваються поля.
Калинове намисто – медовії уста,
спраглий ковток солодкого вина.
Обручка осені, весільна, 
багряно-золота,
прощальна літа мелодія сумна...
 
ЖОВТЕ НАДВЕЧІР’Я
 
Гойдається вечір на легкій 
хмарині,
калинове небо, сонце вже зайшло.
Витягає місяць із старої скрині
й розстеля по небу зоряне тепло.
Пахне тихий вечір осінню
терпкою.
легка прохолода, а на плечах 
шаль...
Жовте надвечір’я, осені ходою
у листках багряних відлітає в даль.
З вереснем за руку, по своїй
стежині,
місяць круглобокий щастя роздає.
По роси краплинах, в чарівній
долині,
де складає осінь придане своє...
 
 
ТАНГО ОСЕНІ…
 
Змахнуло літо сонячним крилом
і полетіло в даль, за журавлями.
Малює осінь золотим пером,
пейзажі дивні, чудо-кольорами.
Світанки росяні, в калинових
вітрах,
що у намисто заквітчалась зранку.
Трави покоси пахнуть у полях,
вдягнувся вересень у жовту
вишиванку.
Осіння музика в замріяних гаях,
густий туман покрив осінні квіти,
Вина терпкого келих у руках,
де горобини похилились віти.
Казкове літо, відлетіло в даль.
Вечірнім тангом вересень 
кружляє,
рука в руці, а на душі печаль.
Кохання наше – осінь зустрічає.
 
Я ЗАБЛУКАЛА У СВОЇХ
ДУМКАХ...
 
Я заблукала у своїх думках,
на тихих вулицях старого міста.
Я милувалась небом у зірках,
а осінь була тепла і барвиста.
 
У сяйві місячнім розсипала слова,
які я берегла лише для тебе...
А від вина, хмеліла голова
і я вже йшла не по землі, по небу.
 
Мої думки несли мене туди,
де заховався місяць в поцілунки.
Де лиш кохання із роси й води,
і ніжні дотики від осені-чаклунки.
 
Де погляд твій, мов зорі в небесах,
на тихих вулицях старого міста.
Я заблукала у своїх думках...
Блищить роса, така ранкова, 
чиста.
Лариса МАНДЗЮК,
м. Львів