Леся РУСНАК.НЕ ЛІЗЬ НІКОЛИ У ЧУЖЕ ЖИТТЯ

Леся РУСНАК.НЕ ЛІЗЬ НІКОЛИ У ЧУЖЕ ЖИТТЯ
НЕ ЛІЗЬ…
 
Не лізь ніколи у чуже життя
Не порпайся в чужій брудній білизні
Не за розміром тобі чуже взуття
Бо чужі стежини теж бувають різні
І чужа сльоза, що котиться щокою
Тобі лиш айсбергу видима 
вершина
І біль, що схований надійно під водою
Тобі людина відкривати 
не повинна
На свій лад не вчи нікого жити
Коли одружитись, коли бавити дітей
Невже можеш ти для всіх взірцем служити?
Невже життя твоє – взірцевості музей?
Не лізь плітками у чиюсь хатину щастя
Не міркуй хто кому пара і чому
Бо демон осуду мріє про 
всевласття
І злоязикості несе у світ чуму
 
В ПОЛОНІ КВАРТИРНИХ В’ЯЗНИЦЬ
 
Ми сховались в квартирних в’язницях
Де мало простору, мало тепла
Де Справжність дріма на полицях
І панує ера технологій та скла
 
Ми зовсім не бачимо неба
Його синіх чи сірих фарб грозових
У нас в гаджетах більша потреба
У вподобайках, репостах чужих
 
Нам краса невідома світанку
І чомусь захід сонця – не дивина
Ми єднання з природою нищимо ланку
Урбанізовані тепер ми сповна
 
Не дотягтися нашим мріям до хатинки
Що принишкла сумно у селі
Там свобода дише від кожної 
стеблинки
І несе лелека спокій на крилі
 
Там чай щовечора пити б у альтанці
Спостерігати як неквапно плине час
Як зірки влаштовують небесні танці
І на гармонію отримать шанс
 
ЯКЩО КОХАЄШ…
 
Якщо кохаєш – не мовчи
Не жбурляй зізнань в закинуту шухляду
Від пані несміливості втечи
До щастям вквітчаного саду
Якщо кохаєш – бережи
Від днів сумних і долі буревію
Слів образливих ніколи не кажи
Даруй тепло, підтримку і надію
Якщо кохаєш – не бреши
Ліпше правди гіркий трунок
В чужих обіймах не гріши
Бо сей не вибачить трафунок
Якщо кохаєш, то тримай
Вчинками підкріплюй почуття
Ниттям і злісттю мозок не з’їдай
Не консервуй поганих спогадів сміття
Якщо кохаєш – пам’ятай
Кожна мить в коханні неповторна
І вдруге в сей солодкий рай
Ніколи повернутися не можна
 
НЕ ЛИШЕ В СВЯТА….
 
Не лише в свята згадайте про жінок!
А й в дні безбарвні і рутинні
Без оберемків змучених квіток
Вітань в чужім словеснім павутинні
Заваріть їм ліпше кави зранку
І люб’язно в постіль принесіть
Жінка гляне на духмяну філіжанку
І всі образи розчиняться у мить
Робіть коханим частіше компліменти
Вони ж нектар солодкий і п’янкий
Бо ви, мов Марсу приховані агенти
Де світ суворий й мовчазний
 
САМОТНІСТЬ НЕ ЛІКУЮТЬ…
 
Самотність не лікують телевізором
І в кімнатах ввімкненим світлом
Розмов телефонних мізером
Не заїдають солодким повидлом
Самотність не варто топити у пляшці
In vino veritas – надуманий міф
Бо доведеться вклонитись поразці
За деградації зачепитися риф
Долі Богом усім передбачені
Просто треба навчитись чекати
Не згадувать мрії на вогнищах страчені
Не малювати невір’я плакати
І з’явиться той призначений
На плечі з веселкою після дощу
В таємниці твої посвячений
Він не допустить твого плачу
 
ТАЄМНИЦЯ СТАРИХ ЛИСТІВ
 
Паперові, пожовклі листи...
В них ще жива історія кохання
Вони, мов гавані далекої порти
Де живуть на щастя сподівання
 
Мов наяву постає перед очима
Маскарадний, пишний бал
І незнайомець в костюмі пілігрима
В натовпі шука свій ідеал
 
Він за талію її ніжно обійме
І невтомно вальсуватиме до рання
Аж поки світанок не збере
Всі маски і невтілені бажання
 
Він їй проникливі писатиме поеми
І чекатиме на відповідь роки
В доведення кохання теореми
Її ім’ям називатиме зірки
 
А вона безжалісно мовчатиме
І стос листів ховатиме до скрині
Та іншого захоплено вітатиме
Переможцем у життєвій вікторині
 
ТОБІ…
 
Ти – моєї душі щемні струни
Ти – сонце мого горизонту
Ти – дарунок коштовний Фортуни
Ти – ніжні хвилі мого Геллеспонту
 
Наше щастя ховається в тиші
Туди людям дістатися зась!
В нашого світу невидимій ніші
Кохання ріка розлилась
 
І не треба тобі пишні оди
Почуття розумієш ти серцем
Тебе не лякають життєві негоди
І мій характер, приправлений перцем
Леся РУСНАК