Marie Ant.ПОЕТИЧНЕ КОЛО «У ВИМІРІ МОВЧАНКИ»

Marie Ant.ПОЕТИЧНЕ КОЛО «У ВИМІРІ МОВЧАНКИ»
ПОЕТИЧНЕ КОЛО «У ВИМІРІ МОВЧАНКИ»
 
I
Свічечками серпнів спокій догорає.
Спогади стікають воском у серця.
Вичерпалось літо до німого краю.
Вичерпались мрії й висота оця...
 
Бо в зеніті сонце не буває вічно.
Самота осіннім листям шарудить.
У тумани душу загорне поспішно
в цю, ще ніжно-милу, прощавальну мить.
 
Перами під небом підписалось літо.
На солодку пам’ять. На усі часи.
Тож зневірі можна в теплий край летіти.
Пити чай із джемом осінь запроси.
 
Відтанцюй тривоги. Відпусти печалі.
Простели надії стежечку світань.
І пробач це літо – йому треба далі.
Під крилом лелечим – залишок прощань...
31.VIII.2018
 
II
Серця людські черствіють з року в рік
у сутінках диявольського сміху.
Дрібніють душі, скуштувавши гріх,
чорніють – Мефістофелю на втіху...
 
І заростає вщент забутий мох
перлинки найчистішої любові...
Лиш Сонце йде крізь світ. 
Прозорить крок.
І не шкодує щирості у слові.
 
Канву життя, мережану слізьми,
розчарування чорним вишивали.
Не обіймайся з темними людьми
і вчасно повертай подій штурвали.
 
Свою свічу від вітру вбережеш.
Ясного світла серед хвиль 
не згубиш.
Бо ж істинне добро не має меж.
Будь ангелом тому, кого ти любиш.
 
Даруй тепло усупереч пітьмі –
її, на превеликий жаль, не стерти...
Бездушних обминай, вони усі
розвіються як попіл ще до смерті...
2.IX.2018
 
 
ПРОБАЧИТИ НЕ ВАРТО ВСЕ 
ЗАБУТИ
 
Був день, як день, – серпневий гамір, люди,
стелився жаль між стягів і світлин,
комусь веселі гралися етюди,
а хтось тоді залишився один.
 
І двічі вже планета облетіла
навколо Сонця крізь космічний пил...
Душа цуралася земного тіла
і рвалася на клаптики без крил…
 
А незалежність (суто персональна)
вписалася в історію межі.
Та мить була – гірка, важка, 
банальна,
сльозами щедро вмита, бо ножі
життя розтяли навпіл так 
безжально,
різьбили іншу дійсність і вірші –
без варіантів вибору повчальних
сценарій зради, писаний вночі…
 
«Пробачити не варто все 
забути» –
де кома тут? – підкаже, може, час…
Питаєш долю про свої маршрути –
вона мовчить «у профіль» і «в анфас».
 
Ніщо не вічне – ні любов, ні віра,
усе мине під сонцем без вагань.
Нікому не потрібна правди ліра,
тож спогадами серце знов не рань.
 
І прийде осінь – обійме, зігріє,
наріже спомин скибочками фраз,
загорне душу пледиком надії,
зварить чар-зілля – ліки від образ.
 
Дасть хризантеми білі – мир і спокій:
молися в небо, тернами ступай
і не спиняй оці сміливі кроки,
бо воля – шлях у особистий рай.
23-26.VIII.2018
 
 
REFLECTION
 
Відчалює липень від пристані літніх думок.
Постукає серпень в застуджену зливами душу.
Здається, до нитки мій світ цього літа промок.
Життя корабель так розхитаний. Марить про сушу.
 
Ображене сонце за спиною людства мовчить.
Ховає свій погляд у Вічність. Зітхає. Не мріє.
І ти раптом чуєш, як тиша натхненно звучить.
І бачиш, що вітер тривожити спокій не сміє.
 
По клаптиках небо в глибоких калюжах збери,
поший собі світлі-солодкі-легкі сподівання…
Всміхнися до сонця, думками його обійми,
усе відпусти – без образи і тіней вагання.
 
Вчорашній пісок поміж пальці – 
і крок до весни.
Прийдешні роки – втаємничені в містику долі.
Медовий релакс «по-липневому»: мрії і сни.
Хай серпень ощадливий промені щастя дозволить.
 
І буде добро. Буде слово. І сонце. 
І віра.
І птах принесе діамантову гілочку миру…
31.VII.2018.
 
АКОРДИ ЛІТА
 
Торішнє листя виросло травою.
Йому приснились висота і птиці.
Обрало сонце з древнього сувою
тепла і ласки фото жовтолиці.
Люб’язний серпень… Літечко 
додолу…
Торішнє листя… Спогади розмиті…
Трава шепоче мудрість сивочолу
і відчайдушно хоче всіх навчити.
Впадуть печалі і втечуть у грози –
громами зручно викричати відчай.
Життя гортає енний томик прози.
Щось корегує совість, ніби слідчий.
Достиглий спокій проситься у кошик.
У чорнобривцях – полудень. Дрімота…
Шукає небо сіль землі наосліп…
Торішнє листя – на розмови 
квота…
Акорди літа: спека, кава, тиша…
Лелека в серці висоту колише…
4.VIII.2018.
Marie Ant