Микола РАДИЦЯ. СЛЬОЗИ ОСІННІХ ДОЩІВ

Микола РАДИЦЯ. СЛЬОЗИ ОСІННІХ ДОЩІВ
***
Падали, падали сльози
Диких, осінніх дощів.
Там, за горбами, морози
В’яжуть снопи із плющів.
 
Серце у барвах й тривозі
З чарами день випиває,
Сплять заготовки у льосі,
Мальва сльозу випускає.
 
Чешуться дні уже босі,
Стелять під ліжками втому,
В небі ключі іще досі
В вирій летять із журбою.
 
Білий кожух вже дідуся
Погляд на мене кидає.
Я від зими відіб’юся,
Поки ще осінь блукає.
22.09.2018р.
 
 
ТУДИ Я ЙДУ, ДЕ БАЧУ СПАЛАХ
 
Туди я йду, де бачу спалах,
Де шлях чумацький в Небесах,
Де стежка стоптана в отавах,
Де туга схована в хрестах.
 
Де зойк забутий, плач відмитий,
В окопах небо в бліндажах,
Ларець на дні життя заритий,
І пустка мучиться в свічках.
 
Де тишина і правда щира,
Де побратими, мов сім’я.
Де прапор – мати. Віра – крила.
Твоя й моя в вогні Земля.
06.08.2018р.
 
Я ЩАСЛИВА! 
(Присвячується внучці Іванці)
 
Проснулась…Боже, я щаслива!!!
І небо грає в киселях.
Промінчик в руку прихистила,
Невже це правда..? Я не в снах…
 
Боюсь зворушить ранню тишу,
Змінити щось о цій порі.
Черешня гілками колише
І посміхається в дворі.
 
Боюсь хоч слово проронити,
В думках тихенько славлю долю.
О Боже, як же хочу жити!!!
І все єство зібрать з собою.
26.06.2016 р.
 
***
Завислий місяць.
День, немов чужий.
Обвуглилась в коморах
Покинута самотність.
Ковток сльози
Солоний і терпкий,
З поламаним крилом
Оплакується совість.
 
Перо моє – судьба
Із маминої казки.
Написані томи,
Обшарпані сторінки,
Опухлі від жалоб,
У горлі мої зв’язки.
І в немочі залишились
Десь за селом роки.
 
В дитячій хаті пустка,
Задуха і тривога.
І все, що було після,
Не те, не то - як блуд…
Тут залишилась туга
З дитячого порога,
І сивина у скронях
Несе обіди в суд.
19.07.2018р.
 
***
Весна заплакана…
І літо в прохолоді,
І осінь розриває
Вже почорнілі рами.
Полині терпкий смак
І гіркота у роті
Зависли тихо пусткою
У більшості над нами.
А доля пише вірші,
Розхристані роками.
Сокири біль панує,
Розкидує щіпки.
В «удавці» тисне туга,
Ламаючи октави,
І віддає в архів усе,
Де пиляться роки.
Тримаємо у грудях
Отруюючі жала
І забуваєм мову,
Не чуєм солов’я.
А за спиною болі,
Чужа в горшках отрава,
Скалічена в борні лежить
Моя й твоя Земля. 
09.07.2018р.
 
***
Болі із серця втекли,
Шрами лишаю з собою,
Крекчуть старі явори,
Дощ замочився зі мною.
 
Вилизав все до землі,
Вітер складає отави,
Сонце хлібину в селі
Гордо несе над полями.
 
Жайвір затих у траві,
Нишком діток все годує.
День в надвечір’ї собі
На ніч перину готує.
 
Ніжиться тиша в кущах,
Втома шукає прихистку,
Тихо гойдає у снах
Казка дитячу колиску.
20. 06. 2018 р.
 
***
Втопивсь в борщеві
Мамин ополоник
І в миску вилив
Чари з буряка,
І в шибку б’ється
Мій зелений коник,
І зве купатись
Швидше до ставка.
 
Стирає піт
Із лоба пообіддя,
Співають корби
Тихо в криницях,
Хліба засмаглі,
Із трави угіддя
Стоять похмуро,
Мовчки, в копицях.
 
Зганяє втома
Надвечір’я в хату
І борщ з горняти,
Й друге з галушок.
Я досі пам’ятаю
Мого дитинства хату
І буду під хлівом,
Де проживав Дружок.
02.08.2018р.
Микола РАДИЦЯ,
м. Нетішин