НА ВЕЛИКДЕНЬ. Автор Тетяна Купрій-Кримчук

НА ВЕЛИКДЕНЬ. Автор Тетяна Купрій-Кримчук
НА ВЕЛИКДЕНЬ
 
Великдень настає, лунають 
дзвони,
І всюди, на Землі і з-під Небес,
«Христос Воскрес!», 
«Воістину!», – говорять,
Радіють люди чуду із чудес.
 
Спішать до Храму Божого віряни,
В корзинці крашанки та писанки,
Кулич пасхальний у красі підвівся,
Орнаментом шепочуть рушники.
 
Єдиний і безгрішний Наш 
Спаситель,
Для кожного шле світла чистий плес,
До ніг Йому вклоніться, помолітесь:
«Христос Воскрес!»,
 «Воістину Воскрес!».
2015р.
 
Із серії «Дорога до храму»
НАСТАНОВА
 
Не довгий вік наш на землі,
На все відлічено хвилини.
Вмій визнати свою провину,
Проступки інших – не суди.
 
Чужому заздрити – не смій!
Неси свій хрест. Ступай сміливо.
Смиренним будь – не гордівливим.
Упевнено до правди йди.
 
Не заподій іншим біди.
Зігрій весь світ вогнем любові.
Щоб сам Господь з небес радів.
Не став розп’ятим за нас знову.
 
ІІ
В життя – пів кроку до біди,
Весь шлях сезонний, чорно-білий.
Впадуть вишневі пелюстки…
Замислишся…Чи був щасливим?
 
Чи жив по правді? Чи любив?
Чи посадив в дворі калину?
Чи гідною зростив дитину?
Чи Божу Заповідь зганьбив?
 
Місце для роздумів лиши…
Допоки серце в грудях б’ється,
Душа страждає та сміється,
Переосмисли все…Спіши!…
Життя – єдиний раз дається.
2017р.
 
Із серії «Спів Карпатських гір»
Я ДО ТЕБЕ ІДУ
 
Обережною стала.
Приховала довіру під серцем.
Оминувши незгоди,
Знов крокую назустріч весні.
Ти на мене чатуєш,
В тім краю, де дзвінкі, бистрі води,
Де долина нарцисів,
Зачекалась на наші сліди.
 
Я до тебе іду,
В мережаній прозорій сорочці,
По зеленій траві,
Повз безмежну красу полонин.
Щоб вершини Карпат,
Зазирнули нам з неба у очі,
І легенду щасливу,
Сповістив на зорі Синевир.
2017р.
 
КАРПАТСЬКА КАЗКА
 
Перераховуючи ребра залізничної колії,
Біжить потяг повз Львівський вокзал…
Зіставляю всі «за» та «проти»
Із того, що ти сказав.
 
Довжелезні години в дорозі,
І ось, на пероні: «Привіт!»
Заб’ється серце в тривозі,
Крізь довгий десяток літ.
 
В горах задзвенять трембіти
З зозулями на перелив,
Ми наче закохані діти
в країні примарних снів.
Життя вже пройшли з половину,
та бавимось все почуттям.
А час безперервно плине –
Немає йому вороття.
 
Хто знає, як далі буде?
Чи підемо вдвох під вінець?
Чи завтра про все забудеш?
І казці наступить кінець.
2017р.
 
МАКИ
 
Розбовкав якось золотий ковил,
Одну історію з життя старого степу…
В розвихреному морі колосків
Кохались маки – не відчувши 
небезпеки.
 
Хилились маківками в ніжності палкій,
Одне до одного, від сорому – шарілись..
Зненацька, в синім небі, грянув бій!!!…
Квіти безпомічні під кулями 
лишились.
 
Від взривів корчилась натомлена земля,
Розквашена під тяжкістю снарядів.
Тремтіли пелюстки… Горнулись до стебла…
Щосили із останнього тримались.
 
Та все ж, коли їх серед вирв знайшла
Проклята смерть, щоб в чорний ґрунт сховати.
На краплі крові обернулися тіла,
Щоб кожне мирне літо
проростати.
 
З тих пір вони приходять 
в мої сни
І не дають вночі спокійно спати.
О, скільки їх, хто так і не зумів,
А ні дожити до цих днів, не до кохати.
30.11.2016р.
Тетяна КУПРІЙ-КРИМЧУК,
с. Виводове,Томаківський р-н.,
Дніпропетровська обл.