Ні Сонце, ні зірки, ані дощі...

***
Ні Сонце, ні зірки, ані дощі, 
Ні за цей рік, ні за п’ятсот мільйонів, 
Свою незмінність не посміють зберегти, 
Ніхто й ніщо такого не дозволить. 
 
Бо Сонце змінює свій колір на зелений, 
Якщо його весна перемагає, 
Горять зірки, й течуть по наших венах, 
Чи пилом нам на шкіру осідають. 
 
А ми лежали на дахах Бродвею, 
Коли вже небо зеленіти починало, 
Й стікала ніч в моменти апогею, 
Сталево-чорним і розплавленим металом. 
 
Коли за сотні тисяч кілометрів, 
Чи навіть двісті світлових років, 
Ми бачили деталі в міліметрах 
Страшних, холодних, і густих дощів. 
 
Ми завжди знали-це лише до завтра, 
Дощі вже скоро стануть теплі і легкі, 
Й весни чекати на дахах уже не варто, 
Бо у очах вона залишила сліди. 
 
І вже тепер ідучи по асфальту, 
Ми знали – все до біса нетривке, 
Під шкірою в обох нас пульсувала карта, 
Де вказано було, як нас весна знайде. 
 
Вікторія Власова