НІКОЛИ НЕ ПІЗНО ВЧАСНО ЗУПИНИТИСЬ. Надія Грицак

НІКОЛИ НЕ ПІЗНО ВЧАСНО  ЗУПИНИТИСЬ. Надія Грицак
НІКОЛИ НЕ ПІЗНО ВЧАСНО 
ЗУПИНИТИСЬ
 
Половина літа уже перестигла.
Спогади смакують як кавуни.
Та ще у річці плескається риба,
Багато втраченого наверстати 
маємо ми.
 
Подивитись правді у вологі очі.
Вдосталь сліз пролила через нас.
Не вірю, що її марення пророчі,
Що світ вкінці чекає Алькатрас.
 
Я вірю у добро і усмішку дитини.
У світле небо, що береже землю.
Наша міцність у єдності родини
Моя країна і є моєю цитаделлю.
 
Ексгумація війни до миру не веде.
Це скло, яке досить легко розбити.
Гострі уламки скалічать серце не 
одне.
Ніколи не пізно вчасно 
зупинитись.
 
ЛИПЕНЬ ЗАШАРІВСЯ...
 
Липень зашарівся порічками, 
ховає
Обличчя між смарагдовим листям 
лип.
Небом стеляться хмари 
блакитними стрічками
Вечоріє...  липень з дітьми 
поспішає в дім…
 
З ніжністю ранок вербам розчісує 
коси
В кухні витає аромат маминих 
млинців.
Збирають малі рученята світанкові 
роси,
Пізніш... вуса від молока 
витирають рукавом.
 
Пахне літо квітами меліси і 
звіробою.
Доспілим колоссям пшениці 
наповнюються дні.
Знову гасає липень по вулиці з 
дітворою,
А їм на думку не спадає, 
що граються вони не самі...
 
КОХАТИ ВМІЮТЬ 
ТАКОЖ ТІ...
 
І кицьки буває випускають кігті.
Видряпують оббивку дивана, 
заодно і душу.
Кохати вміють також ті, що сірі,
І з натовпу виділяються не дуже.
Леді начебто скуті й неприступні,
У рожевих мріях високі як скеля
Вірні своєму, наче останні 
відступники.
Начхати їм на сусідки бойфренда.
Комірці суконь – ласо на шиї.
Якщо бісики в очах, то віч-на-віч.
Кохання для них, своєрідний 
зашморг,
Кохають ж бо вони не тільки 
вночі...
 
ХОЧЕТЬСЯ ТИШІ...
 
Хочеться... якоїсь вільності у 
рухах,
У погляді очей візерунків тепла.
Щоб душа не відчувала задухи
І не хапалася за гострі слова.
Хочеться тиші на хвилину в серці.
І досконалого слуху на мить.
Щоб почути той перший шепіт
ранку, що людину заохочує жити!
 
ЗАГУБИВСЯ ВЕЧІР
 
Загубився вечір у білому наливі.
І назад йому немає вороття.
Так чиясь доля заблукала у 
мереживі зливи –
Скуштувавши ложку гіркого 
каяття.
 
Промокла наскрізь...  до нитки.
У бездонній чаші довіри теж є дно.
Чатують біля воріт душі невтішні новини,
Ти вже стомилась просіювати
людську   зраду через серця 
решето...
 
Усі зусилля зведені нанівець.
Квіти душі потоптані брехнею.
Доля, ще той азартний гравець,
твій щасливий світ, мов аркуш 
паперу розірвала надвоє.
 
Загубився вечір у білому наливі.
Ти сама собі якась не своя.
Сльози замаскуєш у весняній
зливі –
Боляче, коли найвірніші б’ють 
нижче пояса.
 
ДЕКЛАМУЄ ЧЕРВЕНЬ 
ВІРШІ
 
Піднесено декламує червень вірші
літа, перші найщиріші рядки.
«Як чуттєво!» – доноситься від 
прихильниць
Молодь просить автографа від 
руки.
 
У душі радість – святкова 
атмосфера.
Розмови про оазис літа у всіх на 
вустах.
Ніч, шовковиця на смак, наче 
чорна пантера
«Розтерзала» серця слухачів 
влучністю цитат.
 
Сонячні дні, на долонях стиглі черешні,
Час безтурботний, манить за 
собою.
Що не день презентації червня
На дозвіллі – верлібри з чаєм із 
звіробою.
 
***
Час перевіряє з якого тіста 
зліплені люди.
Чи вміємо, точніше чи 
дотримуємось даних обіцянок.
Трапляється, говориш до людини 
як до стіни.
І вся твоя віра й завзятість 
повертається на початок.
Надія ГРИЦАК,
смт Отинія