О, смак полинний – диво дивне!Серго СОКОЛЬНИК

О, смак полинний – диво дивне!Серго СОКОЛЬНИК
ЯК ЦЕ СТАЛОСЯ
 
Як це сталося... Літній день
І кульбабок щасливі личка...
Пригадалося нині, де
Заколисувала травичка,
Нам нашіптуючи казки
Про кохання, і ми кохались,
Приховавши у квіточки
Тіл оголення, і ховались
Присоромлено очі хти-
ві волошок, немов суперниць,
У яких відібрала ти
Що на око лягло, напевно,
І павучої сивини 
Їм у спадок плелись тенета
Смутку осені... і сумний
Погляд очі їх мали, де ти
Тіло зморене від тепла
Вітерцю і мені причастям
Дару юності віддала
Переломленим хлібом... Щастя
Не утримати швидкоплин...
Пригадайте, волошки сині,
Тих кульбабок, що одцвіли,
Відлетівши, мов павутиння.
 
ПРО ГОЛОВНЕ
 
«Кров’ю вранішній схід палав...»
«Кров рікою...» – ці теми вірша...
Володимир – не Святослав.
І війна зовсім нині інша.
Валять Ідолів у Дніпро...
Чи – Богів, без яких учора
Не гадалося жити... Про
Це написано гори... Горе.
Ти почуй, як кричать Волхви
Закривавленими ротами –
ЩО ПОРОБИТЕ З НАМИ ВИ –
ТЕ ПОРОБЛЕНО БУДЕ З ВАМИ!!!
Ти поглянь на отих скотів...
Он на ТОГО, хоча б... – Потворо!
Що, ти Богу служить хотів???
ТОБІ ВИДАЛИ КИЙ УЧОРА
З правом бити усіх, хто не
Відречеться, а досі вірить.
Ти тоді ще б убив мене.
Ще до крові Майдану. Вирій –
Це не Рай. І туди тобі
Шлях закрито. Також, до речі,
І до Раю. Туди жлобів
Не пускають Петро й Предтеча.
Православ’я... Одна сім’я –
Віра Вірних і Рідна Віра.
...і текла Дніпром кров моя...
– Що ж ви робите?.. Миру! Миру!..
Самознищення... Тільки – ні. 
Ти кар’єру на цьому робиш.
...ми загинемо на війні
Із самими собою. Проза ж...
 
НАВЧИМОСЬ ЛІТАТИ
 
Хочеш навчитися, люба, літати?
Не літаки ми, не аеростати...
Справа, скажу я тобі, непроста... Та
Можу тебе я навчити літати
В небо, мережене нашими снами.
Хмари незгоди, що ніби орнамент
Станом тривоги лягли поміж нами,
Ми оминемо у небі. Пізнаєм,
Вчитися важко чи легко літати
Тілу із тілом поєднаним... Та те
Вміння бажаю тобі передати,
Хтива пташино... Жіночої статі...
 
СЛІПЦІ. СЮР
КІНЕЦЬ ВЕСНИ. 
 
О, смак полинний – диво дивне!..
Оце наснилось... Креативне.
Біблейська притча. Уві сні...
..............................................
Веде сліпець свого сліпця...
Обоє в ямі? Не обоє.
– поводирю, що ти накоїв?
Не зрозуміла притча ця?
Бо поводир І НЕ ХОДИВ.
Він – тільки шляховказ для інших.
Прилаштувався не найгірше,
Ще й окуляри темні вдів...
...за фактом він же має вдів
Отих сліпців задовольняти,
Яких загинуло багато
Під проводом «поводирів»...
...а ви, сліпці, за ким ішли?
За ким ітимете надалі?
Відколи ви сліпцями стали?
Раніше зрячими були...
Та на ковбаси провесні 
Ви проміняли зір орлиний.
Шкода... 
............................................
– о, цей настій полинний!..
Абсенту сюр!..
.............................................. 
Кінець весні.
 
ГОРІХ
 
Похилились горіха гілки
Під вагою врожаю... І сонце,
Мов сусідка стара, залюбки
Загляда у домашнє віконце...
Та сусіди, що в хаті жили,
Мов горіхи осипані, впали
Згідно Притчі... Часи надійшли –
РозкидАли каміння... Збирали...
...пусто в хаті. Самотня вона,
Хоч і літа теплом обігріта...
Бур’яну височенна стіна
Замінила під вікнами квіти,
Що, мов юність, давно одцвіли,
Ніби зрілість, укрилися снігом,
І на землях нових проросли
Впалим зерням старого горіха.
 
 
ЦЕ ТІЛЬКИ ОДЯГ. 
МАЛЕНЬКА ПОЕМА
 
(маленька авангардна політико-еротична поема. «перелив теми» (авторське ноу-хау)
 
Це – тільки одяг. Він важкий.
Це оболонка, а не шкіра...
...............................
...жени її, оту зневіру.
Зніми його. За мною дій.
Тоді, оголеною, грати
Зі мною, жити, помирати,
І з тліну поставати знову
Ти зможеш... А тоді... Розмови...
У мене на плечі... Неврози...
Оті, від котрих скніє розум-
Політика... Бо знов і знов ці
Песиголові безголовці
Надокучають, щоб їм грець...
Та – не кінець... ...і про кінець,
Який усьому є початок...
Ми всесвіт можемо зачати...
Оце ідея! І далеко
Не треба йти, бо дуже легко
Тебе перегорнуть на спину
І відчувать оте невпинне
Здригання тіла в тілі... Як ось
Нам раз за разом віддалятись
І знов зливатись у єдине,
І знову, знову, без упину
Уже крізь напівсон востаннє
Терпіти хтиве катування...
... «терпець увірвано»... Зоря,
«Раби зарізали царя»,
І ніч полинула у Лєту...
Пора вдягти бронежилети
Від світу... Чи – у нього вдітись?
Це ж ніби ним відгородитись
Від... Та скінчили. Ти ітимеш.
Від мене часточку нестимеш
В дівочім серці... Чи понижче...
Та раз за разом будем нищить
Єднання наше, мов країну,
Яку на клапті без упину
Рвуть із середини і ззовні
Війна та зрада безголов... Ні!
Це вже прокяття, а не диво –
Цю тему мусувати... Хтиво,
Немов отрути повен трунок,
Ловлю останній поцілунок
Із присмаком нічного дива
Твій... Не Іудин... Незрадливий,
Як безголов... Думки трикляті!..
І тут ви можете дістати,
Під час розлучення!.. Наразі
Ми образи своїх фантазій,
Що суттю нашою були,
Необережно роздягли,
Взамін вдягнувши Божий світ,
Бо голий у бою не воїн...
................................
.амінь. Нехай він захистить
Обох до зустрічі нової...
Серго СОКОЛЬНИК,
м.Київ