Оксана ОСОВСЬКА.БАТЬКІВЩИНА

Оксана ОСОВСЬКА.БАТЬКІВЩИНА
 
 
БАТЬКІВЩИНА
 
З правдою і вірою на віки
зросталася,
Пестила дітей своїх, бавила
теплом,
Піснею і вишнею щиро
пригорталася,
Гомоніла вигоном і усім
селом…
 
Пам’яті торкалася скошеними 
травами,
Застеляла килимом ніжні 
спориші!
Дворищем бабусиним, ручками 
ласкавими
Сили надавала стомленій душі.
 
Синіми озерами і садами білими,
Дорога, безцінна, нескінченно 
мила,
Коренями вічними, рідними 
могилами
Вірно зустрічала, серце
приютила.
 
Жартами сусідськими, мовою 
музичною,
Давніми легендами, співом 
солов’їв
Чистою, чудесною, дужою, 
стоїчною
Назавжди прописана у житті 
моїм!
 
Війнами руйнована, горем
захлиналася,
Навіть не заможна – добра та 
гостинна,
Працею і мрією завжди 
підіймалася
Славна і нескорена люба 
Батьківщина!
 
***
Чорнобиль виживав щосили.
Бродила паніка в юрмі.
У травні трави голосили.
Мовчали ЗМІ.
 
Ми не вгризалися в науку.
Сімнадцять нам було коли
Горнули у садку пилюку
І йод пили.
 
Тріщали зморені вокзали,
А десь жили собі «титани».
Асфальти ледве просихали,
Цвіли каштани.
 
Гуляла Києвом примара,
Тремтіли збурені антени.
Бомбила навіжена хмара
Чудесні гени.
Вселялася у долі дата –
На календар лягали тіні.
І йшли до шлюбу молодята
Тут, в Україні.
 
Тримались за життя зубами –
Берем уроки в Хіросіми…
В лікарнях засинають мами
З дітьми малими.
 
ПАМ’ЯТІ МОЄЇ БАБУСІ
КАРДАШ МАРІЇ ВАСИЛІВНИ
 
Весна… а вітер обриває цвіт,
Шматує серце, сповнює
відчаєм:
Бабуся не виходить до воріт,
Ріднесенька мене не зустрічає.
 
Шершаві ручки, вічні мозолі –
Де мій притулок, оберіг дитячий?
Як смакувались Ваші киселі!
Пашіли пиріжечки на столі,
І борщик на плиті чекав гарячий!
 
Любили сісти Ви коло вікна –
Читали і онуків виглядали.
Бабуся наша все на світі зна –
Ми так пишались! І порад питали.
 
На долю Вашу холодів і зим
Ой, випало багато! Тільки ясним
Ви Сонечком були, Ви гріли дім!
Та, раптом тихо, непомітно 
згасли…
 
Як стане милою без Вас планета?
Чи так до кого в світі пригорнуся?
Всміхається рідненька лиш 
з портрета –
Бабусенька, бабунечка, бабуся…
 
***
Немає дива, як весна,
Уся – від березня до травня!
Поглянь – землі краса прадавня
Твоє єство зцілить сповна.
 
Побудував хатинку кріт,
Якась личинка боки гріє…
І глід так густо зеленіє,
Так біло сяє перший цвіт.
 
Мурах стурбована юрба
Кудись травинку потягла,
І в свято не дріма бджола –
Пилок у кошики згріба,
 
Старанно злизує нектар,
Бо голод, звісно всім, не тітка…
В зловісних паукових нитках
Пищить, заплутавшись, комар.
 
А комариха вельми зла!
Метелик розправляє крила,
Сорока вісті підхопила
На хвіст – і радо рознесла…
 
Природо щира мого краю!
Лише в тобі я оживаю,
До тебе в гості друзів зву.
Прости, що мну твою траву,
 
І що щавлі твої збираю.
Прости, що я не присягала
Тобі на вірність і любов:
Моя палка весняність знов
Сама за себе розказала.
 
САДИ
 
В чиїсь краї пробрались холоди,
А тут так рясно зацвіли сади!
Бездушний камінь цвіту не радів,
Але не зміг сховатись від садів.
 
Сади шаліли між небес і трав,
Їх звук і запах всюди
проникав.
І хто звичайним був – ставав 
естетом
Або філософом, або поетом,
 
Як розумівся на квітковій мові,
Був здатен вже на найщирішу 
сповідь,
Ішов у сад, як хтось приходить 
в храм…
Із кимсь чи сам.
 
Пройде весна, і сад розгубить 
квіти,
До долу схилить обважнілі віти.
А зараз всяк, хто знав і літні дні,
Радів весні!
Оксана ОСОВСЬКА,
м. Березне,
Рівненська область