Олена КОЛЕНЧЕНКО.НАДІЯ, ВІРА ТА ЛЮБОВ

Олена КОЛЕНЧЕНКО.НАДІЯ, ВІРА ТА ЛЮБОВ
НАДІЯ, ВІРА ТА ЛЮБОВ
 
Не вірю... і не хочу сподівань...
Життя дарує знов розчарування.
Напевно вже достатньо тих 
страждань, 
Падіння, сліз і злетів руйнування.
Людина всі закони обійде
Та лише совість не підвладна буде, 
І в душу холод льодяний ввійде, 
І захворіє, та не від застуди...
Надія, Віра – є, Любов – жива!
Ніколи я від цього не зрічуся, 
І серце від молитви ожива, 
Коли три сестри поруч – я озвуся!
 
ЛЮБОВЬ
 
Любовь своей волною накрывает, 
Манит, чарует, в дали уводя, 
Когда придёт, никто, увы, не знает, 
О чём молчит, поспешно уходя.
 
А сердце у неё теплом согрето, 
И перламутром утренней росы
Искрится, в платье нежное одета
Из шёлка от берёзовой косы.
 
Душа её так трепетна, ранима, 
Присуща ей палитра всех цветов.
Как лань тонка, чрезмерно 
уязвима, 
Ведь создана по воле всех богов.
 
Тому, кто встретит, в верности клянётся, 
И клятву не нарушит до тех пор, 
Пока души обида не коснётся, 
Не вынесет смертельный 
приговор.
 
ГАВАНЬ СИНЬООКОГО 
ОЗЕРЦЯ
 
Мрії ніжно вітер віднесе...
Втомлено дивлюся в очі неба.
Скласти вірш, а може твір-есе?
А чи взагалі комусь це треба?
Душу нуртують вихори дум, 
Спогади, мрійливі сподівання.
Світу сповіщають біль і сум, 
Чи відверту радість від кохання.
Білий аркуш знову я беру
І рядки повільно укладаю
Сам на сам з собою говорю,
Наче пісню про життя співаю.
Музика із надр душі пливе
Тихо-тихо, чутно стукіт серця.
Я радію, що в ньому живе
Гавань синьоокого озерця.
 
СВІТАНКОВЕ
 
Горнятко світанкове випиваю...
І свіжістю ранкової роси
Вмиваюся і вмить я оживаю
Від подиху безмежної краси…
 
Милуюся... Дишу на повні груди
Легені киснем споюю свої
І сонця промені блищать усюди, 
І в лісі ніжно піють солов’ї.
 
Щаслива мить, і я від щастя плачу
Та вітерець сльозу з щоки зітре, 
Я все і всім сьогодні тут пробачу, 
Поставлю крапку... Ні, краще...
 
ГЛАМУРНА НІЧ
 
Вертає ніч... Казками сипле вечір
У тихім шелесті вечірньої зорі.
Поспішно день збирає свої речі
І відпливає миготливо назавжди.
 
Поблискує гламурно ніч зірками
У діамантах розливається імла.
Співає колискову світлячками
Тяжкою працею натомлена земля.
 
Зітхає ніч... Вартує місяць неба
Сріблястим бісером мережить
диво-сни...
Кохання Є, йому світити треба!
І в колір ніжний одягати з висоти!
 
ДВА КРИЛА НА ДВОХ
 
Вдих... Видих...
Дихаємо на двох.
Вдягаємо крила.
Вибух... Летімо.
Ніч...Темно...
Разом з тобою, ревно
Ніч ковдрою вкрила.
Марить... Втечімо.
Ліс... Річка...
Срібна тече стрічка.
Серце твоє «вкрала», 
Знала... Діємо.
Двір... Хвіртка...
В хаті росте дитинка.
Щастя своє стріла, 
Тішусь... Живемо.
 
ЗАНУРЮЮСЬ В ТЕПЛО 
ТВОЇХ ДОЛОНЬ
 
Занурююсь в тепло твоїх долонь,  
Над нами всесвіт, тисячі галактик. 
Так ніжно доторкнуся твоїх скронь,  
Щаслива я з тобою, мій романтик! 
Палають зорі, плине тихо ніч
І місяць в човнику гойдає небо,  
Десь там життя вирує потойбіч,  
А нам для щастя більшого 
не треба. 
Лиш ти і я, і неба височінь,  
І запах трав, що солодом 
дурманять,  
І від очей твоїх безмежна синь,  
А очі ці, я знаю, не обманять.
Коханий мій, так солодко мені,  
Що доля нам з тобою дарувала
Казкові ночі і чудові дні,  
Їх в серці назавжди закарбувала. 
Адже минає швидко час життя,  
Вже білий колір нам фарбує скроні
І впевнено крокує в майбуття,  
Завжди для нас маленька, наша доня! 
Олена КОЛЕНЧЕНКО