Олена КОВБАСЮК. Є ЛЮДИ, З ЯКИМИ ТЕПЛО...

Олена КОВБАСЮК. Є ЛЮДИ, З ЯКИМИ ТЕПЛО...
Є ЛЮДИ…
 
Є люди, з якими тепло, 
З якими, неначе вдома, 
З якими завжди відверто, 
З якими втікає втома. 
 
Є люди, з якими добре
Й так легко бути собою,
Котити смуток за обрій, 
Вмивати ранки сльозою. 
 
Є люди, з якими просто, 
Хай спілкування все рідше, 
Та їхній дбайливий простір
Завжди віднайде тобі місце.
 
Є люди... Зову їх Сонцем, 
Крізь час, обставини, відстань, 
Промінням в моєму віконці
Зігріють, щоб стати ближче.
 
ДЯКУЮ
 
О Господи, я дякую за день,
За дотик сонця, за краплини з неба,
За відголос зозулиних пісень,
За ніжні квіти на тендітних стеблах.
О Господи, я дякую за ніч,
За шепіт вітру, за зірки далекі,
За втому, що додолу пада з пліч,
За сон солодкий рідної малечі.
О Господи, я дякую за рік,
За той минулий і за цей, що буде...
За мій годинник – він веде ще лік,
За те, що поряд найдорожчі люди.
 
 
БУДЬМО ДОБРІШИМИ!
 
Не кидайте сміття у слова, 
Не обманюйте, не вигадуйте, 
Не ховайте думки у вуаль, 
Що загубите, те і знайдете. 
Пам’ятайте негласний закон – 
Все до нас повернеться сторицею, 
А життя, то такий рубікон
Між веселкою й блискавицею.
Не осуджуйте – в когось не так! 
Будьте щирими та простішими. 
Якщо доля кидає вам знак, 
То, будь ласка, будьте добрішими.
 
ХАЙ У КОЖНОГО 
БУДЕ ДІМ…
 
Хай у кожного буде дім,
Світла промінь через віконце,
Щоб чекала радість у нім
На господаря і на гостя.
Хай у кожного буде друг,
Лише справжній, лише найкращий,
Серед білих і чорних смуг,
Коли легко, коли найважче.
Хай у кожного буде зміст
Прокидатись кожного ранку:
Чи сім’я, чи кар’єрний ріст,
Лише б пити життя до останку.
Хай у кожного буде мир
І в серцях, і над головами...
І, щоб кожного хтось любив
Ніжно. Бережно. До нестями.
 
ОТ ЖИВЕШ СОБІ І НЕ ЗНАЄШ…
 
От живеш собі і не знаєш,
Що на іншому боці землі,
Чи можливо за небокраєм,
Хтось ховає схожі думки,
Хтось плекає схожі надії,
Хтось будує схожі мости,
Хтось літає в рожевих мріях,
Хтось, неначе, це другий ти.
От живеш собі і не знаєш,
Поки доля плете життя,
Неквапливо туди вплітає
Незнайоме тобі ім’я.
І сьогодні, завтра чи потім,
Відгукнеться воно в тобі,
І знайомі, мов тисячу років,
І слова, немов журавлі.
 
ЯК ЗАТИШНО, КОЛИ У ДОМІ ЖІНКА…
 
Як затишно, коли у домі жінка!
Відчутна скрізь легка її рука,
Неначе з пелюшок вона все вміє...
Жіноча праця ж зовсім нелегка!
Хоча, здається, майже непомітна:
Смачна вечеря звична і десерт,
Чиста оселя, двір, чистенькі дітки...
Як у людей, нікому не секрет.
І радісно, і тепло в тому домі,
І хочеться приходити щораз,
Усе, що робить жінка, то з любові,
Усе, чого не робить від образ.
Як затишно, коли у домі жінка, 
Маленька фея, диво-оберіг!
Прекрасна і квітуча, ніжна квітка,
Коли її шанує чоловік.
 
ТАТУ
 
Тату, рідний, я більше 
не втримаюсь,
Так втомилися крильця мої,
Шлях закрило туманами сивими,
І так часто вмивають дощі.
Тату, рідний, занадто високо, 
Важко дихати серед хмар,
То збиває вітер потоком,
То тривожить біль давніх ран...
Тату, рідний, тату, я падаю,
Де долоні твої, підкажи?
Ті долоні, що пахнуть ранками,
Що рятують мене від біди?
Тату, рідний, з тобою так затишно,
Відігрію крилята свої.
Ти навчив літати!.. А падати 
Можна тільки в долоні твої...
 
ЯК ЧАСТО РІДНІ СТАЮТЬ 
ЧУЖИМИ…
 
Як часто рідні стають чужими,
Як часто рідними стають чужі,
Як часто ангел, що за плечима,
Голубить душу в самотні дні.
І як же часто слово «ніколи»
Тільки чекає на слушну мить!
Життя – не поле, життя – 
це школа...
Воно втішає, воно болить.
Усе міняється, без перебільшень,
То на плаву, то на мілині...
Лише одна залишається істина:
Або Людина ти, або ні.
 
ЛЮБЛЮ
 
Я люблю себе поряд з тобою. 
Я з тобою себе віднайшла. 
Ти навчив мене бути такою, 
Щоб не плакала нишком душа.
Ти навчив мене все приймати, 
Цінувати, любити життя, 
Говорити, як є що сказати, 
І мовчати, коли слів нема. 
Я люблю тебе поряд зі мною, 
Ти мій Всесвіт, мудрість моя! 
За тобою, мов за стіною, 
А без тебе з-під ніг земля...
Олена КОВБАСЮК