Поезія. Ганна Митюк

Поезія. Ганна Митюк
НАБОЛІЛЕ
 
Втомились люди від війни,
і прагнуть миру в Україні.
Чоловіки, батьки, сини –
опора сім’ям і родині.
 
Чому? За що нам ця АТО?
І стільки горя і розрухи?
Не відповість уже ніхто
за втрати, біль, нелюдські муки…
 
Із кожним днем все більше втрат,
все більше доль на роздоріжжі…
Навалу стримує Солдат,
а хтось веде торги на біржі.
 
Ще хтось гуляє досхочу.
У когось – каша, в когось – суші…
Молитву, Господи, почуй,
і порятуй невинні душі…
 
НЕ ЛЯКАЙСЯ БУРІ!
 
Ти не лякайся бурі,
коли квітують вишні.
В дні радісні й похмурі
нас Ангел не залишить.
 
Хоч встеляться дороги
сльозами – пелюстками,
молися щиро Богу
смиренними словами…
 
Всьому свій час на світі –
і бурі, й урагану…
Умій всьому радіти
і віддавати шану.
 
***
Не опускай своє життя
до безпідставних звинувачень.
В нас є з тобою майбуття
із гарних зустрічей, побачень.
 
Влаштуй мені чудовий день,
де буде подорож у казку:
душа співатиме пісень,
а тіло – відповість на ласку.
 
Життя – немовби каруселі
гойдає настрій почуттів –
 то ми – щасливі і веселі,
то мовчимо – бракує слів.
 
В підступні пастки із страждань
не потрапляймо ненароком.
Нам досить вже випробувань,
що лилися рясним потоком.
 
Цінуймо час і кожну мить –
їх повернути неможливо!
Нехай життя струмком бурлить
і будьмо мудрі і щасливі!
 
***
Яке безумство: витрачати час
на аксіоми.
Життя благально дивиться на нас:
чому ми вдома?
 
Чому, коли нас манять віражі,
ми в летаргії.
Чому, дійшовши певної межі,
згубили мрії?
 
Чому просте розмірене життя
буденно-тихе?
А мрії про найближче майбуття
привід для сміху?
 
Чому постійно прагнемо увись,
але не діємо?
Над нашим краєм в небеса  
знялись  
крила надії…
Ганна МИТЮК