Поезія Надії ГРИЦАК

Поезія Надії ГРИЦАК
Люблю той час, коли осінь гастролює по землі. Вже не теплі, але ще не холодні світанки; тумани, які ватною ковдрою підіймаються над річкою, каштани, які залежалися у вологому, опавшому листі, чи ті ж таки запечені нашвидкуруч яблука - все це є приємними атрибутами осені. Різні, але близькі серцю аромати золотої пори року збадьорюють заспану душу, допомагають прокинутися і розпочати з усмішкою на вустах та з новими силами черговий, осінній день.
© Надія Грицак
 
ВЕРЕСЕНЬ
 
А туман у вересні такий, що
Хоч бери і змотуй його у клубки.
Плети із нього на зиму шкарпетки
Або втікай подалі навтіки.
А ранки у вересні вже холодніші,
Хоч одягай на голе тіло светра.
Прохолоду закорковуй у пляшки,
У полудень, ще втирає носа людям спека.
А вечори у вересні стають привітніші.
Хоч «зав’язуй» з ними розмову.
Сімейні вузи з роками міцнішають. 
 
НЕЗАБУТНІ СПОГАДИ
 
Де б не був, а завжди хочеться 
додому.
І щасливих моментів у вересні 
багато,
Незабутні спогади вкладай 
у альбоми.
Денну порцію сонця як морозива
Візьми з собою в осінь.
 
У ТВОЇХ ОБІЙМАХ
 
У твоїх обіймів, мабуть, замовлю абонемент,
щоб стомлена, але з іскорками радості в очах,
я змогла повертатись щоразу 
із далеких планет
і засинати, немов 
дитина у тебе на руках.
У твоїх обіймах розіллюся теплим, літнім медом,
щоб цілувати твої вуста, шию і міцні зап’ястя,
не володіючи особливими здібностями чи формулами Архімеда -
відчуваю, що разом з тобою 
скуштую еліксиру щастя.
 
Як корабель повертається до своєї гавані,
так і я щоразу повертатимусь у рідні обійми,
щоб насолоджуватись тембром твого голосу,
і відгукуватись зразу, коли називаєш мене по імені.
 
У твоїх обіймах, (якщо хочеш) я поселюся надовго,
щоб кожного ранку на собі відчувати твій погляд,
якщо кудись відлучусь, від свого серця залишу тобі ключа…
і ти ним скористаєшся. Ласкаво промовиш:
- знову твоя взяла…
 
ОСІНЬ
 
Одягнула осінь намисто 
із терпких грушок.
Волоськими горіхами так і 
котиться у жменю.
Любиш осінь, як не дивно, ще 
з пелюшок,
Як і пташку… яку годувала 
колоском ячменю.
Малює осінній світанок радість аквареллю.
Тебе попереду чекає безліч цікавих справ.
І ти звичайно, пам’ятаєш, що на вечерю
Дала обіцянку сім’ї 
приготувати одну із їх улюблених страв.
 
Рудий кіт вишукано потягнувся 
на порозі.
Сонячне проміння цілує айстри у пишні вуста.
Дрімає солодко вересень, між 
гарбузами на возі.
Кожен у осені просить, ще трішки тепла.
 
А осінь невпинно перемелює 
жорнами день.
Сутінкові шалі одягають на плечі вечори.
У колі родини співаємо уривки улюблених пісень -
Вони як і осінь закарбувались у серцях назавжди.
 
Я ДУШЕЮ ТОРКНУСЯ 
ОСЕНІ
 
Я душею торкнуся осені.
 Кажуть, останній вальс листя заліковує рани.
Строкаті думки, днем втомлені, осінь разом з айстрами розставляє у вази.
 
Лицем у траву летять 
яблука/каштани.
Ви помічали, як вічністю землі пахнуть опалі плоди?
Як порцелянова шкіра яблук, зцілює  депресії й нервові стани?
 
І раптом… виникає бажання світ за очі втекти…
Але, на жаль, від себе не втечеш.
Тільки холодним шовком 
у долоню ляжуть каштани.
З усіх земних потрясінь, це диво зрозуміти ближнього і себе.
Що залишається - дріб’язкова метушня та омана.
Надія ГРИЦАК,
смт Отинія,
Івано-Франківська обл.